Голоси з війни

Аудіопроект

Як земля ховає і зберігає прах воїнів і залізо війни, так і народна пам’ять містить біль найжахливішої катастрофи 20 століття – Другої Світової війни, правда, яка все ще не повністю осмислена.

На відстані 65–ти років ми звернулись до пам’яті останніх солдатів війни, до спогадів свідків, які сьогодні найближче до тих трагічних подій. Проект зосередив увагу не стільки на воєнних подіях, скільки на долях людей на фронті і в тилу, тобто на жорстоких буднях війни і повоєнних років. Це спомини, «живі» голоси простих людей на окупованих територіях та в евакуації, які жили у Часи Війни, жили Посеред Війни.

Це Війна в Особистих Історіях.

Незважаючи на суб’єктивність оповідей, узагальнюючими для цих історій є слова поета – «…здесь нет ни одной персональной судьбы – все судьбы в единую слиты».

Ми не відбирали певних учасників проекту, ми приймали усі свідчення – учасників Великої Вітчизняної війни, дітей війни, дітей повоєнних часів. Усіх опитуваних ми знайшли у бібліотечному середовищі – це користувачі бібліотеки, працівники бібліотеки, їхні рідні та близькі. Всім опитуваним ми ставили лише одне питання: «Що для вас особисто означає „війна”?

Вдячні тим, хто погодився на участь у проекті, з розумінням cтавимося до почуттів тих, хто відмовився.

Ідея проекту – виявити і зафіксувати унікальність кожної долі, кожної особистої історії, болючий відбиток Другої Світової війни в кожній родині України.

Диск складається з двох частин.

1 частина.

Говорять свідки:

40 учасників проекту – віком від 50 до 90 років: солдати, цивільні, діти війни, діти повоєнних років.

Тематика оповідей: на передовій лінії фронту, самовіддана праця в тилу, спогади очевидців німецької окупації, розповіді фронтовиків у сімейному колі, повоєнні трагедії – вибухи серед розваг, голод та нужденність побуту, особливості навчання, важке життя переможців, жахи каліцтва, збереження людяності та доброти.

2 частина

Звучать архівні документи:

40 документів з Державного архіву Кіровоградської області озвучені сьогоднішніми дітьми.

Тематика оповідей: письмові твори, написані учнями Кіровоградських шкіл у 1944 році на тему: «Що я пережив під час окупації» ф. Р-3175, опис1, сп.2,13,14; справа № 40 відділу держархіву УНКВC: письмові роботи – «Спогади осіб, що повернулись з Німеччини», виправдання колишніх полонених, пояснення обставин перебування остарбайтерів у неволі, голод, нужденність побуту, безправність, безмежний радянський патріотизм.

Ще у 1943 році «про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів» намагався написати Олександр Довженко.

Писати про війну почали відразу після її закінчення: спочатку це були окремі твори, згодом «лейтенантська» проза з окопною правдою, написана вчорашніми лейтенантами, з часом – спогади учасників війни.

До 20-річчя Перемоги вийшли з друку книги так званої «маршальської» прози – епічні історії, де окремій людині не було місця.

До 40-річчя Перемоги була вироблена офіційна версія щодо правди про народ –переможець, де правда, незручна для держави, замовчувалась. У зв’язку з цим Костянтин Симонов, розуміючи історичну цінність безпосередніх свідчень учасників війни, звернувся до влади з пропозицією створити в Подольському архіві спеціальне відділення, куди б фронтовики могли відправляти на зберігання свої спогади – для тих, хто в майбутньому буде звертатися до подій війни. Нещодавно відкриті історичні архіви дали змогу познайомитись з державними документами з цієї тематики – в них була категорична заборона, заперечення доцільності подібних пропозицій. Вся правда про війну на той час, так би мовити, вже була сказанa.

До сьогодні лишається актуальною тема повноти історії війни, повноти правди про війну, – яку дійсно дорогу ціну було заплачено за перемогу в дійсно народній війні. Пошануванню прав і гідності людини і, взагалі, вартості людського життя, толерантному сприйняттю особистих поглядів відповідає висвітлення проектом „темних” сторінок історичних реалій тих часів.

Реалізація проекту «Голоси з війни» стала можливою тільки завдяки колективності його виконання. Проект об’єднав декілька поколінь, і учасники на собі відчули його дієвість – з хвилюванням сучасні молоді люди читали дитячі твори та листи, вміщені на цьому диску. Дехто розпочав записувати родинні звукові архіви.

Молодь сьогодні погано уявляє собі той час, звукові історії учасників та очевидців стають для неї реальністю великого і трагічного подвигу народу, який вистояв страшну війну і переміг у ній.

Проект сприяє відновленню історичної пам’яті, дає змогу побачити далеку війну зблизька.