Тарас Шевченко і наш край

Вшановуючи великого сина українського народу Т.Г.Шевченка люди намагаються зберегти пам’ять про нього в різних куточках України. Кіровоградщина не може пишатися насиченістю і важливістю подій, що пов’язують ім’я Шевченка з нашим краєм, тому ми цінуємо навіть найменші звязки. На Єлисаветградщині Тарас Григорович бував ще в дитинстві, коли чумакував з батьком. Цю подорож він описує в своїй повісті «Наймичка», де називає наші місцеві топоніми: Гуляйполе (Златопіль, потім – Новомиргород), Дідова Балка, Дев’ята рота, Єлисавет… Підлітком він разом з сестрою Катериною відвідав Холодний Яр, Мотронівський монастир… Так склалася доля, що більше Тарас Григорович на Єлисаветградщині особисто не бував. Тому цінними для нас є і опосередковані зв’язки: через його друзів – наших земляків М.Д.Новицького й Г.Честахівського та через нащадків його роду по старшій сестрі Катерині, що оселились у нашому краї, в містечку залізничників Знам’янці.

Штабс-капітан Микола Дмитрович Новицький, викладач Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища – знайомий Т.Г.Шевченка по Петербургу. В березні 1860 року відбулось спеціальне засідання комітету Літературного фонду Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим. Обговорювалося одне питання – звільнення від кріпацтва родичів Т.Г.Шевченка. Саме Новицькому доручили залагодити делікатну справу з поміщиком Фліорковським, яку він і виконав.

Григорій Миколайович Честахівський, наш земляк – друг Т.Г.Шевченка по імператорській Академій мистецтв. Коли поет повернувся до Петербурга із заслання, Григорій став найближчим товаришем і супутником останніх років життя поета. В останні хвилини, коли душа поета відлетіла, біля нього були О. Лазаревський і Г. Честахівсьхий. Сучасники свідчать, що Честахівський відіграв головну роль у перепохованні поета біля Канева на Чернечій горі. Коли було отримано дозвіл на перевезення праху поета в Україну, проводжати труну до нової могили від петербурзької громади було відряджено майбутнього історика України О. Лазаревського та художника Григорія Честахівського. На всьому шляху до України Честахівський робив замальовки зустрічей і проводів праху Шевченка. Вони збереглися до нашого часу. Таких замальовок є більше двадцяти.

Родовід Шевченка починається з прадіда поета, “одчайдушного” гайдамаки Андрія Омеляновича Грушевського-Шевченка (1720 – 1795 рр.), а закінчується його далекими нащадками, яких доля розкидала по всіх усюдах. Як відомо, Тарас Шевченко не був одружений, тобто, прямих нащадків не мав. Через те нащадками, найближчими родичами Кобзаря вважають дітей його братів та сестер.

Місто Знам’янка пишається тим, що у ньому з кінця ХІХ ст. оселились родини від трьох дітей сестри поета Катерини Красицької: Максима, Якима і Степана, що дали численне покоління нащадків.

Коли Катерина вийшла заміж, малому Тарасові було дев’ять років. Катерина переїхала у сусіднє з Кирилівкою село Зелена Діброва до свого чоловіка Антона Красицького. Від цього шлюбу народилося дванадцятеро дітей, четверо з яких дали потужні родові гілки: на сьогодні відомі імена 231 нащадка Красицьких і це далеко не повний перелік, бо, зокрема, долі дітей та внуків Федори, Катерининої доньки, досі до кінця не досліджені.

Катерина і Антон пішли з життя рано, їхньому синові Степанові на той час було лише шість років. Але хлопчик зумів стати на ноги. Вже наприкінці 90-х років ХІХ століття у Знам’янку із Зеленої Діброви прибув його син Єгор Красицький. Приїхав, щоб працювати на залізниці, що тоді було справою досить новою. З часом на вулиці Базарній (за радянських часів Першотравнева, нині Глібка) він спорудив будинок, де пізніше буватиме чимало діячів української культури. Єгор Степанович мав шестеро дітей. Двоє з них – Володимир і Олімпіада жили у Знам’янці. Разом з Егором Степановичем до Знам’янки приїхав брат Яким, донька якого Параска теж побудувалася на тій вулиці. Деякі з їхніх нащадків і нині живуть у Знам’янці.

Значно пізніше, вже після війни, до Знам’янки приїхала Катерина Максимівна Красицька, онучка Тарасової сестри. У 1961 році, коли виповнилося 100 років з дня смерті Тараса Шевченка, на вулиці Жовтневій був зведений будинок спеціально для Катерини Красицької та її доньки Антоніни. Того ж року там було обладнано музейну кімнату Тараса Шевченка. Фактично керівником музею стала Антоніна Вереміївна Красицька. Мати і дочка старано збирали матеріали, присвячені їх великому родичу. За тривалий час музей став знаним не тільки в області, а й далеко за її межами, адже має в своїх фондах унікальні матеріали історичного та літературознавчого характеру, а також ґрунтовні матеріали генеалогії Красицьких, зібрані краєзнавцем, нащадком шевченкового роду В’ячеславом Євгеновичем Шкодою. Дотепер «Кобзарева світлиця» – єдиний шевченківський музей в області, а родовід Т.Г.Шевченка по лінії Катерини досліджений до 10 коліна.

У Кобзаревій світлиці є багато унікальних матеріалів. Надзвичайно цікаве дерево роду Красицьких, серед нащадків якого чимало яскравих особистостей. Найвідоміший, мабуть, художник Фотій Красицький, представник школи Мурашка, який свого часу закінчив, як і його славетний родич, Санкт-Петербурзьку академію мистецтв. Свою племіницю Олімпіаду Фотій Красицький змалював у картині «Подруги» разом зі своєю майбутньою дружиною Ганною Крекотень. Полотно зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва. Добре знаний також Дмитро Красицький, письменник, автор понад десяти книг, певний час він був проректором Дніпропетровського університету, потім очолював один з київських музеїв.

Найбільш глибоко досліджена гілка по лінії Степана. Єгор Степанович Красицький мав шестеро дітей. Двоє з них – Володимир і Олімпіада жили у Знам’янці. Олімпіада Георгіївна Красицька вийшла заміж за Петра Федоровича Шкоду. У них народилося четверо дітей: Євген, Костянтин, Юрій і Микола. У Євгена Петровича Шкоди (27.10.1907р.) у шлюбі з Ганною Лукінічною Петленко народилося троє синів: В’ячеслав Євгенович Шкода (01.05.1929р.), Володимир Євгенович Шкода (27.11.1931р.) та Євген Євгенович Шкода (17.10.1937р.).

В’ячеслав Євгенович Шкода – нащадок роду Т.Г.Шевченка по сестрі Катерині, почесний громадянин міста Знам’янка, краєзнавець, шевченкознавець, продовжив справу Красицьких. Після смерті Антоніни Вереміївни він очолив музей «Кобзарева сітлиця». Протягом багатьох років він працював над генеалогією Красицьких, поповненням фондів музею. Майже все життя В.Є.Шкода збирав матеріали про історію рідного краю, його багаторічні краєзнавчі дослідження є грунтовним матеріалом історії міста Знам’янка. Серед експонатів його власного архіву є унікальні матеріали: оригінал фото Т.Г.Шевченка (1858р. С-Петербург, фотограф Здобнов), досі ніде не опубліковані фото Василя Доманицького (першого редактора повного видання «Кобзаря»), півтори сотні його листів, оригінали фото Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Миколи Лисенка. Дуже грунтовні матеріали зібрані В’ячеславом Євгеновичем про брата композитора А.В. Лисенка, який більше двадцяти років мешкав у Знам’янці, завідував залізничною лікарнею, аж поки у 1905 році поліцією був висланий за межі України. Дещо пізніше Андрій Віталійович працював лікарем у благодійній лікарні Андрія Шептицького. Його донька Наталя, кіноактриса, виїхала до Парижу, звідки у Знам’янку надходили листи. Не можна не згадати і про матеріали, що стосуються відомого діяча українського кооперативного руху Миколи Левицького. Свого часу в хаті Єгора Степановича Красицького (прадіда В.Є.Шкоди) розміщувався фактично місцевий штаб «артільного батька». В музеї знаходиться й перше видання «Гайдамаків» з ілюстраціями Опанаса Сластіона та дарчим написом «Високоповажному Георгію Степановичу Красицькому від Миколи Левицького на добрий спомин» та багато інших унікальних матеріалів.

В 2011 році Знам’янським міським краєзнавчим музеєм було ініційовано благодійну акцію з вшанування нащадків шевченкового роду, які проживали в місті Знам’янка і залишили по собі добрий слід. До цієї ініціативи долучились небайдужі мешканці Знам’янки й Кіровограда, серед них – учні НВК ЗШ № 2-ліцей, члени дитячо-молодіжної громадської організації “Оберіг” (керівник Світлана Філіппова), учні ЗОШ № 3 (вчитель Валентина Літвінова), приватний підприємець Олександр Шкурко, завідуюча навчально-методичним кабінетом українознавства та краєзнавства Кіровоградського інституту післядипломної педагогічної освіти Лариса Гайда, депутати Кіровоградської обласної та міської ради Андрій Мягкий, Федір Згривець, Ірина Малик, Олександр Горбунов, Юрій Гребенчук, Сергій Бойко та Андрій Табалов, а також громадська організація «Фронт змін».

Наразі планується і переоформлення нині діючої експозиції в «Кобзаревій світлиці», адже формувалась вона ще за радянських часів. Багато матеріалів необхідно подати за новою концепцією і в сучасному художньому вирішенні. Запрошуємо до співпраці всіх, хто має цікаві ідеї та може надати допомогу у цій важливій справі.