Музей історії заводу «Червона Зірка» – скарбниця пам’яті та презентаційна картка історії і традицій
Кіровоградське підприємство з виготовлення сільськогосподарської техніки «Червона Зірка» багате не лише своєю історією, а й цікавими традиціями. В 2016 році підприємству виповнюється 142 роки. На ньому зароджувалось вітчизняне сільгоспмашинобудування.
Завод, заснований у 1874 році англійськими підприємцями, братами Робертом і Томасом Ельворті (Ельворті Роберт, Ельворті Томас) в Єлисаветграді, був першим і єдиним підприємством, котре спеціалізувалось на випуску сівалок не лише в Російській імперії, але й в Європі.
Серед традицій червонозорівців хотілося би відзначити, передусім, музей історії заводу «Червона Зірка».
Вперше музей нашого підприємства був створений у 1966-1967 роках в одній з кімнат на п’ятому поверсі приміщення по вул. Орджонікідзе, 7, де розміщувалось ГСКБ (потім ПКІ). За відсутності ліфта, це було не найкращим рішенням. І все ж музей було створено, і він почав активно працювати. В січні 1968 року Міністерством культури УРСР музею історії заводу було присвоєно найменування «Народний музей».
При розробці у 1970-1971рр. проекту реконструкції підприємства було передбачено розташувати музей у заводоуправлінні – житловому будинку засновників заводу Роберта і Томаса Ельворті. Така можливість з’явилась на початку 90-х років, коли приміщення вивільнилось після переїзду дирекції і служб підприємства в новий інженерно-лабораторний корпус. На початку 1994 року, завдяки директору заводу В. М. Гутнику та голові профкому В. І. Діхтярю, було прийнято рішення про створення нового музею у будинку Ельворті.
Після реставрації та капітального ремонту будівлі музей відчинив двері для всіх бажаючих. Активно і плідно під керівництвом завідувача музею Ю. І. Антонова над створенням музею працювали: художники І. О. Грабко, Ю. О. Іваненко, В. П. Гевел, А. О. Буряков; столяри-модельники В. Г. Титаренко, О. В. Берест, В. Н. Пархоменко, В. В. Мазуренко; фотограф М. В. Китрар. Здійснювали своєчасну і оперативну допомогу трудові колективи інструментального цеху (О. І. Стуліко, О. І. Булах), цеху механізації (Г. А. Красножон, О. В. Іщенко), ремонтно-будівного цеху (В. В. Жеребченко, Є. М. Старілов), енергоцеху (О. М. Громко, І. І. Рєшко).
Зараз музей налічує понад 3500 експонатів, з котрих близько 900 одиниць розміщено в експозиціях шести залів музею. Музей унікальний – єдиний в Україні, а враховуючи поважний вік підприємства, єдиний на всьому пострадянському просторі. Варто зазначити, що всіх нових працівників та молодь ознайомлюють з історією підприємства. З моменту офіційного відкриття, з жовтня 1998 року і по теперішній час, музей безкоштовно відвідало більше 12000 чоловік – це, в основному, старшокласники шкіл, студенти ВТУ, технікумів та вищих навчальних закладів, військовослужбовці, місцеві мешканці, пенсіонери, гості міста, різноманітні делегації, включаючи й іноземні. За ці роки музей відвідали гості з 38 країн світу.
При спілкуванні зі студентами, як правило, тема обирається відповідно з урахуванням майбутньої професії. Пізнавальною для майбутніх економістів та бухгалтерів буде інформація про заробітну плату на підприємстві у ХІХ столітті, купівельну спроможність та товари, які можна було придбати за відповідну зарплату. Майбутні конструктори знайомляться з сільгосптехнікою, яка використовувалась у господарствах, з архівними кресленнями соломотопки, просорушки, млина, парових молотарок (прототипів майбутніх комбайнів), з принципами їх роботи. Для майбутніх інженерів-механіків та технологів корисною є інформація про обладнання, яке використовувалось на підприємстві в позаминулому столітті, – від токарних та фрезерувальних бормашин, які не мали свого двигуна, до сучасних автоматичних ліній та конвейєрів.
Більш старше покоління з особливою увагою сприймає інформацію про революційний рух, боротьбу з фашизмом та трудові перемоги.
При спілкуванні зі школярами ведеться невимушена розмова із запитаннями та заохоченнями за правильну відповідь. Учень, як правило, отримує сувенір-магніт із зображенням музею або рекламний буклет.
Традиційно 8 січня – в день визволення Кіровограда від німецько-фашистських загарбників і на День Перемоги – всі працівники підприємства та ветерани збираються біля Меморіалу «Червонозорівської слави». Величезний монумент, що зображує робітника, який вручає воїну зброю для захисту Батьківщини (скульптор Мацієвський Аркадій Юхимович, архітектор А. Губенко), було відкрито в липні 1974 року. 661 червонозорівець загинув у роки Великої Вітчизняної війни. Всі прізвища золотими літерами вибиті на меморіалі та вписані в Книгу пам’яті.
У липні 1979 року біля корпусу №90 відбувся мітинг, присвячений відкриттю п’єдесталу «Червонозорівці – хліборобам» із встановленими на ньому двома сівалками. Сівалки символізують розвиток, зростання підприємства від перших днів заснування до сьогодення. Це втілення спільної, самовідданої, творчої праці робітників, техніків заводу, конструкторів ГСКБ. Автор п’єдесталу з сівалками – головний художник заводу Г. Гиренко, конструктор – Л. Ковальова. Над спорудженням п’єдесталу старанно працювали бригади монтажників цеху механізації і верстатобудування І. Шадурського та В. Стахурського.
У 2004 році, до 130-річчя заводу, було відкрито пам’ятник засновникам підприємства братам Роберту і Томасу Ельворті, який розташований біля музею (скульптор – заслужений художник України М. Олійник, та Кривенко Віталій Єфремович –заслужений архітектор України). Кошти на створення пам’ятника і скверу були зібрані працівниками заводу, спонсорами, онуками і правнуками Р. Ельворті. Пам’ятник є візитною карткою не лише підприємства, а й міста.
У 2012 році експозиція музею поповнилась унікальним експонатом – кінною дисковою сівалкою «Ельворті» випуску 1898 року. Дивовижним є той факт, що до придбання сівалки вона використовувалась у господарстві с. Великі Сорочинці на Полтавщині.
На той час дискові сівалки були забезпечені подвійними дисками, які мали вид конусів і виготовлялися з найкращої сталі з полірованою поверхнею і не мали аналогів у світі. Практична, економічна, універсальна, вона дозволяла зберігати 2 пуди насіння (32,76 кг.) на десятину (1,09 га) при посіві та давала приріст урожаю більше 10 пудів на десятину. Крім хлібних культур, сівалкою висівали горох, бобові культури, кукурудзу, мак, льон, люцерну. Сівалка використовувалась як для малих (7, 9, 11, 13 і 14-рядні), так і для великих господарств (17, 19, 21, 23 і 25-рядні). Завдяки регулятору глибини висіву, вдавалося досягати вологого шару в ґрунті. Всі ці новації на той час були запатентовані.
Для працівників підприємства під час обідньої перерви в їдальні демонструють пізнавальні фільми про історію міста, заводу, споріднених сільгосппідприємств світу, ознайомлюють з новими технологіями, обладнанням та сучасними машинами.
Без зайвого пафосу зазначу: наше минуле – це наша гордість, з помилками та гарними мріями, а наше майбутнє – це наша совість. І яким буде наше майбутнє, залежить від нас з вами, від нашого ставлення до історії, культури, духовності.
Радимо також переглянути: