Музей історії Кіровоградського машинобудівного коледжу Кіровоградського національного технічного університету

Олександр Вівсяний,

заступник директора Кіровоградського машинобудівного коледжу

Кіровоградського національного технічного університету

Музей історії Кіровоградського машинобудівного

коледжу Кіровоградського національного технічного університету

Кіровоградський машинобудівний коледж Кіровоградського національного технічного університету веде свою історію від Єлисаветградського земського реального училища, у приміщенні якого він зараз знаходиться, і свято береже та примножує його традиції. Одним із засобів збереження пам’яті та виховання патріотизму є музей історії навчального закладу, в експозиціях якого і розкривається його славетна історія.

Першу сторінку в історію Єлисаветградського земського реального училища  вписав міський голова О. Пашутін у 1897 році: Мы сделали беглый очерк жизни Елисаветградского земского реального училища от времени его основания, не пропуская тех сторон его деятельности, которые имели и имеют по настоящее время просветительное значение для местного населения. Более подробное изложение истории училища еще ожидает своего автора, когда явятся и необходимые для этого источники. Лицам же, которые желают более ознакомиться с Елисаветградским земским училищем, рекомендуем в настоящее время главным образом Сборники постановлений собраний Елисаветградского уездного земства, а также книгу ЕИ.БорисоваСистематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания за 1865-1895 годы

Реформи, що проводились у Російській імперії у другій половині ХІХ ст., сприяли широкому розвиткові місцевого самоврядування та освіти. Так звана класична освіта з обовязковим вивченням давньогрецької, латинської, французької та інших мов і літератур уже не задовольняла зростаючих потреб суспільства у кваліфікованих інженерах, економістах та інших спеціалістах. Питання про заснування навчального закладу, що давав би реальну освіту, порушувалось Єлисаветградським земством ще в 1860-х роках. Такий заклад мав готувати своїх вихованців до працевлаштування на фабриках і заводах тобто давати реальний результат. Подібні реальні училища вже існували в інших містах Одесі, Миколаєві, Кременчуці. До навчальних програм нових закладів освіти вводились, поруч із загальноприйнятими гуманітарними, й нові предмети: природнича історія, хімія, механіка, нарисна геометрія, креслення й малювання. Існуючі на той час навчальні заклади нижчого розряду повітове училище, духовне училище та військова прогімназія не могли забезпечити навчання на тому рівні, що диктувався розвитком виробничих сил та відносин.

Повітове земство розглядало відкриття середнього навчального закладу в Єлисаветграді як забезпечення потреби в підготовці освічених спеціалістів сільського господарства та машинобудування, а також сподівалось одержати достатньо підготовлених вчителів для народних шкіл, де переважно навчались селянські діти.

Земством було підготовлено Статут училища, який схвалив попечитель Одеського навчального округу. У документі зазначалось, що земство разом з Єлисаветградською міською громадськістю відкриває чоловіче семикласне училище за програмою реальної гімназії.

Єлисаветградське реальне училище  було відкрито в 1870 році у приватному камяному двоповерховому будинку, розташованому на розі Дворцової вулиці навпроти театру. В 1873 році з приватного будинку училище було переведено до спеціально збудованої споруди. Повітове дворянство подарувало закладу просторе місце з садом та збудувало двоповерховий будинок, затративши близько 100 тис. рублів. На утримання училища повітове та губернське земства щорічно виділяли близько 35 тис. рублів. Як зазначав О. Пашутін ,  училище в 1870 г. начало свою жизнь под именем земского высшего реального училища с ежегодным ассигнованием на содержание его определенной суммы, к которой прибавлялась субсидия от города и сбор за право учения. К этим средствам впоследствии прибавились другие источники прихода, как-то: ассигновка херсонского губернского земства, проценты с запасного капитала училища и др..

Приміщення для училища включали двоповерховий камяний будинок з житловим поверхом, бібліотекою, кабінетами природничих наук, фізичною та хімічною лабораторіями, квартиру для директора училища, деревяні служби та приміщення для земських стипендіатів. Всього 36 житлових та 21 службова кімната. Сад, що оточував приміщення училища, складався з різних порід дерев та кущів, біля яких прилаштовувались таблички з написами латинською та російською мовами їхніх назв.

У початковій назві училища було слово вище, але таким, як зазначав О. Пашутін, могло быть понимаемо разве в отношении к низшим земским школам, в официальном же порядке оно, как частное, именовалось просто училищем 1-го разряда, без добавления слова реальное; и по общему положению не пользовалось правами правительственных училищ ни для учащихся, ни для учащих. Находясь в ведении земства, оно подчинялось попечителю Одесского учебного округа и ближайшим образом дирекции училищ Херсонской губернии (до преобразования реального училища, первым его директором состоял г. Стули, затем г. Коленко (бывший директор Херсонской гимназии), умерший на службе земству в Елисаветграде и наконец г. Завадский).

Училище було розраховане на 7-річний строк навчання, при ньому був відкритий підготовчий клас. На початковому етапі набір проводився в перші класи, не обмежуючи вік (10-13 років). У перший рік було набрано більше 150 осіб різного віку та соціального стану, що свідчить про значний інтерес до освіти. Навчання було платне: у підготовчому класі плата складала 25 рублів на рік, у 1 та 2 класах від 15 до 22 рублів, у 3-4 класах від 25 до 38, а в 5-7 класах до 60 рублів. Від оплати за навчання могли звільнятись здібні діти та із малозабезпечених сімей.

Земство зі свого боку приділяло багато уваги становленню училища як особливо улюбленого дітища. Керівництво всіма справами було надане спеціальному правлінню, избираемому в составе четырех лиц с председателем во главе из земских гласных на три года, к которым присоединялся представитель от г. Елисаветграда и, кроме того, директор училища со своим помощником. Членам правления училища первых лет его жизни, а равным образом земским гласным принадлежат главные труды по общей организации училища. Имена гласных Н. А. Бракера, Н. А. Бошняка, А. А. Дикова, П. А. Зеленого (из коих некоторые были и председателями правления) и др. история училища, в особенности в первый период его жизни, должна считать как имена важнейших ее деятелей.

Повітове земство передбачало, що реальне училище буде виконувати не лише освітні функції, а також здійснюватиме просвітницьку роботу серед місцевого населення. Викладачі училища використовували всі доступні їм засоби впливу на населення, вони стали вихователями молодої порослі культурної інтелігенції міста. У 1876 році викладацький склад навчального закладу поповнився талановитим педагогом, викладачем історії

 В.М. Ястребовим , який 1883 року заснував при училищі перший на Єлисаветградщині музей, де було зібрано унікальні археологічні та етнографічні памятки. До збирання музейних експонатів було залучено учнів училища та місцевих жителів.

Музей розташовувався у просторому приміщенні бібліотеки та складався з наочних посібників для викладання історії і географії, також до нього увійшла невелика колекція старожитностей із 240 предметів, а також 270 монет і медалей, 57 документів. У 1884 році, з дозволу правління училища, В.М.Ястребов експонує колекцію на ІV-му Археологічному зїзді, що проходив у Одесі. Особливо було відзначено документи, скріплені власноручними підписами імператриць Єлизавети Петрівни і Катерини ІІ, імператора Олександра І, засновника Нової Сербії і колоніста Новоросії генерала І. С. Хорвата, французьких королів Генріха ІV і Людовіка ХVІ. Старожитності надходили до музею не тільки шляхом пожертвувань, як раніше, а з початку 1887 року виділялися кошти на їх придбання. Ястребов став дійсним членом Московського Археологічного Товариства, Петербурзької Археологічної Комісії, Одесского Общества Истории и Древностей. У рік смерті Володимира Миколайовича Ястребова (1899) в історико-географічному музеї нараховувалося 399 предметів, археологічна та етнографічна колекції налічували 2055 предметів. Нового завідувача музеєм не було призначено, предмети розбирались викладачами для класних занять, поступово губились. Музеєм вже ніхто не цікавився.

В 1876 році з Одеського університету для роботи в училищі приїхав визначний   вчений-славіст В. Григорович . Але невдовзі він занедужав і у 1878 році його не стало. Учень Григоровича, викладач ЄЗРУ В. М. Ястребов зініціював відкриття памятного бюста вчителю. На кошти земства та благодійні внески памятник був споруджений. На його відкритті в 1892 році на Петропавлівському кладовищі Ястребов зазначив: Біля підніжжя цього памятника місцевий житель почерпне повагу до знань, інтерес до оточуючого населення та його минулого та примкне до спільної дружної роботи на користь народній самосвідомості.

З 1870 по 1901 рік природознавець Г. Я. Близнін

успішно поєднував наукову роботу з викладацькою діяльністю в училищі. У 1896 році він першим на півдні Російської імперії заснував астрономічну обсерваторію та добре обладнану метеорологічну станцію (метеостанція розміщувалася у правому крилі будівлі).

У 1880 році при училищі відкрилися вечірні рисувальні класи. Засновані з експериментальною метою за ініціативою академіка портретного живопису П. О. Крестоносцева, вони проіснували майже 40 років. У 1892 році художник П. Івачов писав у листі до відомого українського мовознавця О. Потебні: Подібного учбового закладу в провінційних містах Росії не існує…. Після Крестоносцева в училищі та в рисувальних класах викладав талановитий художник і педагог Ф.С. Козачинський .

Тривалий час директором навчального закладу був прекрасний педагог та громадський діяч М. Р. Завадський .

Початкову освіту в училищі здобули відомі діячі науки, техніки та мистецтва брати Тобілевичі (Микола Садовський та Панас Саксаганський), художники О. Осмьоркін, П. Покаржевський, С. Дудін; інженер, засновник Харківського авіаційного інституту Г. Проскура, композитор К. Шимановський, письменники Ю. Яновський та Є. Маланюк, білоруський драматург Р. Кобець, громадський діяч та меценат Є. Чикаленко, В. Тьомкін один із творців держави Ізраїль та багато інших.

З 1882 року за клопотанням повітового земства Єлисаветградське реальне училище отримало права урядового навчального закладу та відійшло до відомства Міністерства народної освіти.

Основний навчальний корпус училища зазнав численних перебудов. У 1889 році в південно-західній частині головного фасаду зявилися тріщини. Земський інженер Г. Шостовський після огляду будинку дав вказівки розібрати кладку і покласти в її товщу кілька залізних тяг зі штирями, а розібрану кладку поновити на цементному розчині. Усі вказівки інженера було виконано, про що свідчать металічні тяги в південній та західній частинах головного фасаду.

Наприкінці 1890-х рр. земство здійснює давній задум побудувати при училищі пансіон для учнів та домову церкву. У 1893 році земство доручило земському інженеру Г. Шостовському складання проекту й кошторису будинку пансіону. Наступного року Одеському відділенню імператорського російського технічного товариства були представлені плани й кошторис будівництва пансіону на 100 осіб. У 1898 році було розпочато будівництво прибудови для пансіону в північному торці північно-східного фасаду.

13 червня 1899 року в присутності почесного попечителя училища Я. Є. Ерделі, членів правління К.В. Соколова-Бородкіна та Є. О. Безрадецького, міського архітектора О. Л. Лишневського відбулося освячення спорудженої при училищі прибудови та закладання приміщення, призначеного для домової церкви, з боку північно-західного дворового фасаду, в центральній його частині.

Будівництвом прибудови й домової церкви керував міський архітектор О. Л. Лишневський. Паркет для настилання підлог в прибудові поставлявся з м. Одеси (паркетна фабрика Духовського). Настилання паркету виконав майстер Мулевін. Майстер ліпних робіт Кравицький виконав роботи з ліплення для оздоблення церкви. Майстер Петренко виготовив хрест для церкви, майстер Запорожченко позолотив його, а майстер Мухін вставив дзеркальне скло. Цинкове покриття купола на церкві виконав майстер Бендюг. Архітектор Лишневський виконав проект іконостасу.

У Звіті про стан Єлисаветградського реального училища за 1899 рік знаходимо опис прибудови: Приміщення училища значно розширюється новою прибудовою, камяною, 2-х поверховою, з напівповерхом. У цій прибудові є приміщення для домової церкви, бібліотеки, спеціально пристосований клас для малювання, світла й зручна кімната для метеостанції, простора шинельна, кілька запасних класних кімнат і два довгі коридори. Спорудження церкви було завершено в 1900 році, хоча внутрішні роботи тривали ще 2 роки. Остаточне влаштування церкви затримується через недостатність коштів на виготовлення іконостасу та придбання церковної начиння, відзначається в Додатку до звіту Єлисаветградської міськуправи за 1903 рік. Там же зазначається, що класні приміщення досить світлі й просторі, всі підлоги як в класах, так і в коридорах наслані паркетом. Кабінети були обладнані цілком достатньою кількістю посібників для успішного проходження курсів, з них особливо добре був обладнаний природничо-історичний.

З початком Першої світової війни дещо ускладнились умови для навчання. У 1916 році у приміщенні училища працювали також жіноча гімназія та евакуйоване до Єлисаветграда Проскурівське реальне училище та місцеве початкове. У 1917 році частина приміщень училища, а під час літніх канікул вся споруда була зайнята під військовий госпіталь. Влітку 1918 року в приміщенні реального училища був розміщений штаб легіону Українських Січових Стрільців.

У 1919 році, у звязку з реорганізацією народної освіти, Єлисаветградське реальне училище припинило свою діяльність.

Після цього в його приміщенні функціонували: Єлисаветградська профтехшкола, робітфак, вечірній робітничий інститут сільскогосподарського машинобудування, технікум сільськогосподарського машинобудування, який було відкрито в 1930 році.

Першим директором Зіновєвського технікуму сільськогосподарського машинобудування був Семен Степанович Дяченко. В 1931-1932 навчальному році було відкрито вечірнє відділення технікуму.

Більшість спеціальних дисциплін у довоєнний період викладали інженери заводу Червона Зірка, які працювали у технікумі за сумісництвом. Підготовка спеціалістів проводилась за спеціальностями: холодна і гаряча обробка металів, обробка металів різанням, сільськогосподарські машини.

У 1944 році технікум відновив роботу, перервану війною. Директором було призначено О. І.Стеценка, який перебував на цій посаді до 1948 року. Поновленню роботи технікуму передувала величезна робота з часткової реконструкції матеріальної бази і навчального корпусу, який перебував у жалюгідному стані без вікон, меблів і т.п. Силами учнів і викладачів частина вікон та дверей була засклена, частина замурована цеглою і забита фанерою. Заняття в першому семестрі проводились в холодних аудиторіях, оснащених саморобними столами і стільцями.

У 1946 році відбувся перший післявоєнний випуск техніків-технологів.

У 1948 році було знову відкрито вечірнє відділення технікуму, яке діяло до 1996 року (в 1993 р. був останній прийом студентів на вечірнє відділення). В цей період очолював навчальний заклад А. К.Зелений (1948-1951).

З 1951 по 1954 директором технікуму був Г. Т.Пивовар.

За його керівництва було закінчено будівництво двох гуртожитків для студентів технікуму (1952).

У 1954 директором було призначено В. І.Даниленка. Саме в цей період навчальний заклад зазнав найбільших змін.

У 1963 році в Гайвороні був відкритий філіал вечірнього відділення Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування, згодом у 1976 році цей філіал став самостійним технікумом.

У 1964 році технікум розпочав будівництво нового 4-поверхового навчального корпусу, який був зданий в експлуатацію в 1969 році, що дало змогу значно збільшити кількість студентів та покращити матеріально-технічну базу.

В 1969 році технікум сільськогосподарського машинобудування було перейменовано в машинобудівний.

В 70-80-х роках технікум був одним з найбільших навчальних закладів Мінтракторсільгоспмашу СРСР. Так, в 1980-1984 роках технікум нараховував 1600 студентів денної форми навчання і 600 вечірньої, заняття проводили 98 висококваліфікованих викладачів. У цей період технікум очолювали: Ю. С. Щирський (1970-1977) та З. І. Власова (1977-1982), які багато зробили як для зміцнення і розширення матеріальної бази, так і для покращення підготовки молодих спеціалістів.

За роки свого існування технікум підготував близько 25 тисяч фахівців для народного господарства країни. Багато з них працювали на заводах тракторного і сільськогосподарского машинобудування не лише України, а й Росії, Білорусії, Казахстану, Узбекистану. Майже всі керівники і спеціалісти адміністративних та виробничих підрозділів нашого міста й області, директори заводів, їхні заступники, головні інженери, головні механіки, головні конструктори, головні технологи, начальники цехів свого часу закінчили Кіровоградський технікум сільськогосподарського машинобудування. Серед них: О. П. Грінчук, А. С. Саєнко, Н. Є. Волошин, Г. А. Говура, В. М. Желтобрюх, А. М. Замковий, Г. В. Бугрєєв, Д. С. Котіков, А. М. Сокалюк, Р. Г. Грінберг, В. М. Жабко, М. А. Ніколенко, Б. М. Сухачов, Г. Г. Слюсаренко, Л. А. Іващук, В. П. Григорєв, Є. П. Шелудяков, А. Ф. Алексєєнко, А. П. Мунтян, А. Р. Анісімов, Є. І. Меркотан, Є. С. Володимирський, А. І. Ворона, А. І. Шрамко, С. В. Томашпольський, А. Ф. Литвиненко, В. І. Коріний та інші.

Деякі випускники технікуму продовжили навчання в інституті й пізніше стали викладачами КНТУ: Н. П. Мамутенко, О. Б. Єгурнов, І. І. Кальмуков, І. А. Остроухов, Л. І. Безуглий, М. Є. Яненський, В. І. Тараненко, І. Н. Москальов, В. А. Петренко, О. Д. Криськов, В. В. Мошнягул, Г. Ф. Олейніченко, А. І. Валявський, В. С. Запорожченко та інші.

Ряд випускників навчального закладу продовжили навчання в КІСМі і після його закінчення стали працювати в технікумі: В. П. Заватій, В. А. Селезньов, Ю. М. Іванюта, Н. Д. Гідулянова, М. І. Слюсарєв, С. Я. Ткаченко та інші.

Також у Кіровоградському машинобудівному коледжі КНТУ працюють такі його випускники: В. Б. Слободян завідувач відділення, А. І. Махтієнко завідувач навчально-виробничих майстерень, В. Б. Бояр, В. Л. Малий, Є. В. Ковальчук майстри виробничого навчання, Г. С. Гаманенко, Л. В. Морозова, Д. О. Лиходід, О. В. Рябая, І. О. Бойко, М. В. Брайко, С. М. Білоус, Т. В. Дяченко, С. М. Долиняк, С. В. Коваленко, Н. А. Шаповалова, Н. О. Гаращенко, О. Л. Пелих, Ж. С. Галінова викладачі спецдисциплін, В. О. Кравчук інженер з техніки безпеки, П. Й. Хитровський, В. М. Капець завідувачі лабораторій та інші.

З 1982 по 2008 рік директором Кіровоградського машинобудівного коледжу був Микола Іванович Гордієнко. За період його керівництва створена та вдосконалена навчально-матеріальна база, збудовано девятиповерховий студентський гуртожиток на 645 місць (1985 рік), розширена та оновлена база навчально-виробничих майстерень, організована дільниця верстатів з ЧПУ; у навчальний процес впроваджено обчислювальну техніку, створено компютерні класи.

У 1997 році машинобудівний технікум, як самостійний навчальний заклад, було ліквідовано й реорганізовано в технікум Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування.

У 2008 році технікум перейменовано у Кіровоградський машинобудівний коледж Кіровоградського національного технічного університету З цього ж року директором Кіровоградського машинобудівного коледжу КНТУ є Микола Володимирович Сторожук доцент, кандидат технічних наук, член-кореспондент Академії будівництва України.

Зараз коледж це вищий навчальний заклад першого рівня акредитації, де навчається більше 800 студентів з 7 спеціальностей: бухгалтерський облік; економіка підприємства; технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях; інструментальне виробництво; обслуговування верстатів з ПУ і РК; обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів; обслуговування компютерних систем та мереж.

Розміщується коледж у двох навчальних корпусах, де є кабінети й лабораторії, актова зала, бібліотека з читальною залою, дві спортивні зали, стрілецький тир, музей історії коледжу, медпункт та адміністративно-господарські служби. Коледж має міцну матеріальну і методичну бази для проведення навчання і виховання студентів на належному рівні.

Сьогодні Кіровоградський машинобудівний коледж КНТУ це монолітний колектив, колектив професіоналів-однодумців, який впевнено дивиться у завтрашній день. Коледж, як і раніше, залишається провідним навчальним закладом регіону, який готує висококваліфікованих фахівців для народного господарства України.

Всі етапи розвитку навчального закладу висвітлені в музеї навчального закладу, який було створено у 1980 році, з нагоди 50-ї річниці заснування машинобудівного технікуму, після проголошення незалежності України його було реконструйовано. Щороку музей відвідують близько тисячі чол.. Серед відвідувачів музею не тільки студенти коледжу, учні шкіл, мешканці міста та області а й громадяни Росії, Білорусії, Польщі, Болгарії.

Музей коледжу включено до екскурсійного маршруту історії розвитку інженерної освіти Кіровоградської області.