Проблеми та здобутки музею історії Кіровоградського національного технічного університету
Загальновизнаною умовою економічного, соціального, духовного розвитку будь-якої країни є дбайливе ставлення до її історико-культурної спадщини. Необхідна умова цього – розширення доступу до накопичених упродовж сторіч величезних духовних багатств, втілених у пам’ятках культури, збирати та зберігати які покликані музейні установи. Сучасне трактування культурологічного значення музею як навчально-виховного і рекреаційного закладу ставить нові завдання перед музейними працівниками щодо того, якою має бути музейна мережа навчальних закладів, щоб якісно і всебічно задовольняти потреби не лише співробітників і студентів, а й місцевих жителів, гостей і туристів.
У сучасних умовах актуальним видається залучення будь-яких форм активізації уваги широких кіл громадськості до навчального закладу. Зокрема, важливе місце у цьому процесі зайняв «Музей історії КНТУ»
Серед іншого, в музеї проводиться робота щодо модернізації наявної експозиції музею, оновлення експозиційного фонду, зміни подачі виставкового матеріалу з ухилом на інформаційність, видовищність і доступність сприйняття. Музей розпочав практику організації та проведення тематичних виставок, присвячених актуальним історичним датам і подіям у житті країни. Оранізовуються тематичні наукові конференції. На базі музею щороку влаштовується виставка студентських творчих робіт.
В експозиції представлені найкращі та найкреативніші творчі роботи студентів нашого університету. Виставка привертає увагу широкого кола студентської молоді, викладачів, громадськості міста, створює добрий настрій та дістала схвальну оцінку глядачів, продемонструвавши високий художній рівень, багатогранність і розмаїття творчої палітри студентських робіт. Викладачі наголошували, що студенти, чиї роботи представлені на виставці, майбутня гордість не тільки нашого міста, а й усієї України. Можливо, їхні твори недосконалі, однак вони перспективні. Це революція душі, становлення нової людини. Попри все, Україна має жити через творчість, розум та почуття, а нове покоління має зробити більше, ніж ми, наголосив ініціатор і натхненник виставки, проректор з навчально-виховної роботи Федір Іванович Василенко, чиє життя зовсім недавно обірвалося і відійшло у вічність.
Кіровоградський національний технічний університет пройшов шлях, відстань якого складає майже століття, це здобутки та звершення, збереження кращих традицій і досвіду у сфері наукової та педагогічної діяльності. Наш навчальний заклад бере свої витоки від Зінов’євського вечірнього робітничого інституту сільськогосподарського машинобудування ,який було створено в 1929 році і має славну історію зростання та перетворення в національний університет України.
Музей університету зберігає та зосереджує історичну пам’ять про науково-педагогічний досвід, унікальний викладацький склад та кращих студентів, якими пишається місто, регіон, країна. Завдяки наполегливій та подвижницькій праці колишнього керівника музею – Іллі Архиповича Федотова – вдалося зібрати чимало цікавих та цінних експонатів, ілюстративного матеріалу, уречевлених свідчень про славну історію нашого університету.
Разом з тим сьогодні музей потребує спільної турботи всіх, хто причетний до навчально-виховного процесу, аби не загубилися в часі значимі події багатогранного університетського життя. Співробітники та студенти вносять цікаві пропозиції щодо оновлення експозицій музею, приносять цінні документи та речі, що візуалізують та урізноманітнюють його фонди. Бажання долучитися до оновлення музейної експозиції свідчить про те, що громадська ініціатива, прагнення бути причетним до увічнення тих чи інших моментів, значимих, з точки зору тих, хто діяльно відгукнувся, можуть багато важити в умовах сучасного на загал комерціалізованого світу.
Літопис Кіровоградського національного технічного університетув
експозиції музею «Історія КНТУ»
Музей «Історії КНТУ» відтворює історичний шлях створення і становлення нашого навчального закладу, пошановує викладачів і науковців, працею яких забезпечувалися успіхи у навчальній, виховній та науковій сферах. Тих, хто творив добру славу колишнього Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування – нинішнього Кіровоградського національного технічного університету.
Нагадаємо, наш навчальний заклад безпосередньо бере свої витоки від Зінов’євського робітничого інституту сільськогосподарського машинобудування, який було засновано в 1929 році. У свою чергу, Зінов’євський інститут сільськогосподарського машинобудування було створено на навчальній базі колишнього Єлисаветградського земського реальногояке започаткувало становлення політехнічної освіти в центрально-українському регіоні.
Стрімке зростання капіталістичних виробничих відносин, характерне для другої половини XIX ст., вивело Україну з-поміж інших регіонів Російської імперії за рівнем розвитку промисловості, сільського господарства й торгівлі на одне з перших місць. Єлисаветград перетворюється в модерний культурно-освітній та промисловий центр степового краю. Відчувалася гостра потреба у вітчизняних інженерно-технічних кадрах. Нечисленні іноземні фахівці, які, проте, складали третину спеціалістів у країні і не мали зацікавленості у розвитку чужої економіки, уже не задовольняли потреб регіону.
У 1870 році Єлисаветградське повітове земство затвердило Статут чоловічого 7-ми класного училища за програмою реальної гімназії. 20 жовтня 1882 року за клопотанням земства зі столиці імперії надійшло «мнение Государственного Совета о применении к Елисаветградскому училищу общего устава реальных училищ», тобто про надання ЄЗРУ прав урядових реальних училищ і перепідпорядкування відомству Міністерства народної освіти.
Таким чином, можна стверджувати, що історія політехнічної освіти регіону, осердям якої сьогодні є Кіровоградський національний технічний університет , веде свої першовитоки від Єлисаветградського земського реального училища заняття в якому розпочалися у 1870 році в приватному будинкові по вулиці Дворцовій. У 1873 році спеціально для цього навчального закладу було збудовано приміщення (нині пам’ятка архітектури XIX століття). Значних змін за 136-річну історію будинок не зазнав. Зараз у цьому приміщенні розташований машинобудівний коледж КНТУ. Тут продовжують освітні традиції своїх попередників та дбайливо зберігають історію.
Отже, історія нашого університету розпочалася у квітні 1929 року, коли рішенням колегії окрвиконкому на базі вечірнього робітничого технікуму сільськогосподарського машинобудування був створений Зінов’євський вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування (ЗВРІСМ) із чотирирічним терміном навчання. Інститут, що цілком логічно, розташувався у приміщенні колишнього земського реального училища.
Директором інституту було призначено Сергія Гнатовича Воробйова, його заступником з навчальної частини Василя Івановича Янова, з січня 1932 року посаду заступника директора обіймав Федір Васильович Ніколаєв.
Студенти перших-третіх курсів навчалися за вечірньою формою навчання, а на четвертому ? за денною. Вони звільнялися на останній рік навчання від роботи на виробництві й забезпечувалися стипендією за рахунок інституту. Розмір стипендії коливався від 116 крб. (1-й розряд) до 130 крб. (3-й розряд). Парттисячники отримували 150 крб. Як свідчать архівні матеріали, для інституту була актуальною боротьба із систематичними пропусками багатьох студентів, щоправда такі «прогули» пояснювалися затримкою студентів вечірнього відділення на підприємствах за основним місцем роботи.
З моменту створення інститут перебував у системі Вищої Ради Народного господарства (ВРНГ) СРСР і безпосередньо ? у віданні Всесоюзного об’єднання сільськогосподарського машинобудування (Союзсільмаш) Загальне керівництво з програмно-методичної роботи здійснював Народний Комісаріат освіти УРСР.
З початку 1929-1930 навчального року все фінансове обслуговування інституту проводилося за рахунок Союзсільмашу. Завдання інституту полягало в підготовці інженерів-виробничників для сільгоспмашинобудування з технологічним ухилом на спеціалізацію: ливарна, ковальсько-штампувальна, механоскладальна, деревообробна справи.
Процес навчання в інституті здійснювався за принципом децентралізації, а теоретичне навчання було розбито на цикли:
1. Соціально-економічний: політекономія, економічна політика, конкретна економіка, діалектичний матеріалізм, марксизм-ленінізм, історія техніки.
2. Спеціальний цикл: сільськогосподарські машини, технічне нормування, спеціальна технологія, спеціальне проектування, організація цеху.
3. Фізико-математичний: вища математика, фізика, хімія та теоретична
механіка.
4. Загальнотеоретичний цикл: нарисна геометрія та креслення, прикладна механіка, опір матеріалів, деталі машин та проектування, теплотехніка, електротехніка, гідравліка, транспортні механізми та металографія.
5. Військовий цикл з піхотним ухилом, а пізніше – з артилерійським або військово-промисловим.
6. Цикл мов: німецька, англійська та українська.
Робота кожного циклу проводилася під керівництвом завідувача. Для кожного циклу були створені циклові комісії.
Керівництво виробничою практикою покладалося на інспектора-організатора безперервної виробничої практики, який у своїй діяльності опирався на Бюро керівників окремих спеціальностей, а саме: з ливарної, ковальсько-штампувальної справи, з механічної зборки та деревообробної справи. Матеріали програмового та звітного характеру з виробничої практики здавалися безпосередньо навчальній частині.
За розпорядженням Союзсільмашу та ВРНГ СРСР колектив інституту отримав доручення організувати заочне навчання робітників, закріплених за ним заводів – «Червона Зірка» та «Червоний Жовтень» (м. Зінов’євськ), «Гомсільмаш» (м. Гомель), «Червоний металіст» (м. Вітебськ) – загальною кількістю: інженерів – 32, техніків –65, майстрів – 65.
На 1 грудня 1930 року в інституті навчалося 212 студентів, серед яких був зокрема і парттисячник Олександр Григорович Бутенко. На робітфаці навчалося 246 осіб.
В інституті працювало 37 викладачів, у тому числі 18 доцентів, 3 особи на професорських посадах (С.Г. Воробйов, П.Я. Ільяшевич, Д.А. Толчинський), 9 викладачів і 7 асистентів. Навчально-технічний персонал в інституті представляли 48 осіб ? 25 інженерів, 21 технік, 2 працівники обліку та звітності.
До складу навчально-виробничої частини входили: методичне бюро, керівником якого був доцент Володимир Михайлович Говоров, а також інженерна група – рада наукових робітників (РНР), яку очолював доцент Ілля Клеонікович Коробко. Ця група у складі Федора Васильовича Ніколаєва, Володимира Михайловича Говорова, Федора Леонтійовича Гомми розробила систему методичного забезпечення профілів ВНЗ (з відривом від виробництва):
1. Навчальні плани для Зінов’євського інституту (з відривом від виробництва);
2. Проекти розгорнутих навчальних планів з дисциплін і за роками навчання відповідно;
3. Календарні плани роботи інституту на І квартал 1933 року.
В інституті працювала аспірантура. У 1932 році в ній навчалися Іван
Романович Дудник та Федір Васильович Ніколаєв. На 1933 рік планувалося
зарахувати на навчання 3 аспірантів, а у 1934 році ? 5.
В інституті діяли три кафедри: 1) фізико-математичних наук, завідувач ? доцент Павло Якимович Ільяшевич (закінчив Московський державний університет); 2) загально-технічних дисциплін, завідувач ? доцент Ілля Клеонікович Коробко (закінчив Київський технологічний інститут); 3) спеціальних дисциплін, завідувач ? доцент Давид Абрамович Толчинський (закінчив Політехнічний інститут у Швейцарії).
Матеріально-технічне обладнання інституту на 1 липня 1930 року складало 34474 крб.
У травні 1932 року відбулася перестановка кадрів: директором призначається випускник інституту Федір Васильович Ніколаєв, а його заступником – Федір Леонтійович Гомма.
На перший курс зараховували без іспитів тих, хто закінчив робітфак при інституті, а інших – за підсумками вступних іспитів. Навчальний рік поділявся на три семестри (триместри). Сесії відбувалися в лютому, червні та листопаді.
30 грудня 1930 року відбувся перший випуск студентів IV групи “С”, які з урахуванням попереднього навчання в технікумі закінчили повний курс підготовки в інституті. Їм було присвоєно кваліфікацію інженерів-механіків
сільськогосподарського машинобудування за фахом: ливарна справа – 5 випускників, механічна – 7, ковальська – 4, деревообробна – 5.
У різні роки ЗВРІСМ закінчили більше 350 спеціалістів. Серед них:
В. І. Даниленко – тривалий час працював на господарській роботі, був директором машинобудівного технікуму, першим директором вечірнього відділення XПI; талановитий господарник А.П. Крючков працював директором «Червоної Зірки»; М.Д. Караманов працював директором заводу тракторних гідроагрегатів; Д.М. Матвеєв працював на господарській роботі, потім – заступником голови міськвиконкому, директором будівельного технікуму; Н. Поляков працював управсправами ВРНГ СРСР, Б. Навроцький – доктор технічних наук, видатний 11 учений Київської політехніки, В.І. Климовський працював директором Кіровоградського заводу «Радіовиробів»; А.Ф. Подмазов – кандидат технічних наук, лауреат Державної премії, працівник ВІСХОМу; І.М. Іськов працював начальником виробничого відділу Міністерства тракторного і сільськогосподарського машинобудування СРСР; З. Резніченко ? головний конструктор Ростовського заводу «Красный Аксай». Також серед випускників такі відомі особистості, як М.П. Брайченко, П.М. Попельницький, Д.Т. Сунько та інші.
Інститут працював недовго. 26 лютого 1933 року Наркомат важкої промисловості видав наказ №193 про ліквідацію Зінов’євського інституту сільськогосподарського машинобудування. Відповідно до цього наказу академічні групи І та II курсів були передані Зінов’євському технікуму сільськогосподарського машинобудування. Вже в лютому студенти розпочали навчання за навчальними планами технікуму, а третьо- та четвертокурсникам надавалася можливість закінчити навчання за спеціальними планами й одержати дипломи інженерів. Всього технікуму було передано 166 студентів. Не тільки приміщення та навчально-виробнича база інституту були підпорядковані технікуму, а й основне надбання Єлисаветградської політехнічної школи ? науково-педагогічний колектив посилив викладацький склад технікуму сільськогосподарського машинобудування і уже в нових умовах продовжив славні традиції реального училища та інституту сільськогосподарського машинобудування.
В регіоні, де працювало багато підприємств сільськогосподарського машинобудування та спостерігався дефіцит керівних кадрів, необхідність відкриття вищого навчального закладу з роками ставала нагальною необхідністю. Як відомо, середина 50-х років у агропромисловому комплексі країни в цілому, а в нашому регіоні зокрема, позначилася інтенсивним розширенням та реконструкцією існуючих промислових підприємств, будівництвом нових заводів, фабрик, оснащенням сільськогосподарського виробництва модернізованою технікою.
Усі ці фактори обумовили гостру потребу підготовки інженерних кадрів з вищою освітою. У народному господарстві на інженерних посадах працювало чимало досвідчених фахівців з середньою спеціальною освітою, яким треба було надати можливість без відриву від виробництва вдосконалити фаховий рівень.
Така поважна причина обумовила видання Міністерством вищої освіти СРСР двох вагомих в історії розвитку політехнічної освіти у нашому місті наказів: про створення вечірнього відділення Харківського політехнічного інституту в Кіровограді (наказ за № 387 від 08.05.1956 року) та про організацію ректором Харківського політехнічного інституту, професором М.Ф. Семком вечірнього відділення ХПІ у місті Кіровограді на навчально-матеріальній базі технікуму сільськогосподарського машинобудування (наказ за № 425 від 13 червня 1956 року). Цим же документом визначалася дата розгортання відповідної роботи: 20 червня того ж таки 1956 року та план набору студентів (100 осіб) з таких спеціальностей: технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти (50 осіб); машини та технологія ливарного виробництва (25 осіб); машини та технологія обробки металів тиском (25 осіб).
Директором Кіровоградського вечірнього відділення ХПІ за сумісництвом був призначений Василь Іванович Даниленко, який на той час очолював Кіровоградський машинобудівний технікум і мав великий досвід адміністративної та навчальної роботи.
З розвитком матеріальної бази та створенням кваліфікованого науково-
педагогічного колективу в 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту з організацією підготовки спеціалістів за денною та вечірньою формами навчання. В цей же період добудовується нове приміщення інституту на вул. Орджонікідзе, 6.
Обласні та міські партійні та радянські органи, промислові підприємства всіляко сприяли становленню навчального закладу. В результаті проведеної організаційної роботи 9 червня 1967 року за наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування.
До складу інституту входило 4 факультети: сільськогосподарського машинобудування, механіко-машинобудівний, вечірній та загальнотехнічний.
У ту пору активно розвивається матеріальна база: створюються лабораторії збиральних машин, тракторів та автомобілів, підйомно-транспортних машин, металографії, дефектоскопії металів, промелектроніки, електроустаткування виробничних цехів, технології машинобудування, ливарного виробництва, обробки металів тиском, опору металів тощо. Розпочато і завершено будівництво нового навчально-лабораторного комплексу.
Останніми роками в умовах становлення Української держави колектив
нашого університету ефективно працював над питаннями розгортання нових
напрямків підготовки фахівців, впровадження нових навчальних технологій,
комп’ютеризації навчального процесу, підготовки власних науково-педагогічних кадрів. Все це сприяло тому, що інститут досяг найвищого IV рівня акредитації освітньої діяльності.
У січні 1996 року ректором інституту обрано доктора технічних наук,
професора, заслуженого діяча науки і техніки України Михайла Івановича
Черновола. Михайло Іванович – випускник кафедри ремонту машин нашого
навчального закладу. Після закінчення КІСМу в 1972 році за спеціальністю
«Експлуатація та ремонт машин» та отримання кваліфікації «інженер-механік» він залишився працювати асистентом на цій же кафедрі. У 1977 році захистив кандидатську дисертацію «Експлуатація, відновлення та ремонт сільськогосподарських машин» у Саратовському інституті механізації сільського господарства. У 1980 році йому присвоєно вчене звання доцента.
В 1992 році М.І.Черновол захистив докторську дисертацію на тему «Технологічні основи відновлення деталей сільськогосподарської техніки композиційними покриттями» у Московському інституті інженерів сільськогосподарського виробництва імені В.П. Горячкіна, а в 1994 році Михайло Іванович отримав атестат професора. З 1995 року М.І. Черновол працював проректором з наукової роботи. З 1996-го обіймає посаду ректора університету. М.І. Черновол – голова спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій; голова ради ректорів вищих закладів освіти Кіровоградської області. У 2003-2004 рр. очолював Кіровоградську обласну державну адміністрацію. М. І. Черновол – автор понад 300 наукових праць у галузі надійності машин, відновлення деталей; 15 підручників та навчальних посібників, 4 монографій, 44 винаходів тощо. Підготував 7 кандидатів наук. Нагороджений орденом «За заслуги» (2004), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2000), нагрудним знаком «Відмінник освіти України» (2000). У 2007 році Михайло Іванович обраний членом-кореспондентом Української академії аграрних наук. Восени 2013 року на зборах трудового колективу в черговий раз отримав довіру очолювати навчальний заклад.
Протягом 1996-2000 років була проведена структурна перебудова інституту і здійснено перехід на класичну систему: факультет – кафедра. Створено 10 нових кафедр. До ВНЗ приєднався колишній Кіровоградський машинобудівний технікум, який став його структурним підрозділом. Створено 5 навчальних комплексів. Організована юридична служба. Створена власна система громадського харчування співробітників і студентів.
Таким чином, у другій половині ХХ ст. відбувся складний процес створення, становлення й розвитку вищого навчального закладу з підготовки інженерних кадрів для потреб реального сектора економіки. Основними етапами цього процесу стали: Зінов’євський технікум сільськогосподарського машинобудування, Кіровоградське вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту, Кіровоградська філія Харківського політехнічного інституту, Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування та Кіровоградський державний технічний університет. Протягом цього періоду якісно змінилася система підготовки інженерних кадрів, набувши нового, необхідного суспільству рівня. Створюються потужні наукові школи, а впровадження розробок кіровоградських учених дало державі мільйонні ефекти.
Результатом плідної роботи колективу Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування стала Постанова Кабінету Міністрів України за № 1972 від 14.12.1998 року про реорганізацію нашого навчального закладу у Кіровоградський державний технічний університет.
Ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів Кіровоградського державного технічного університету, його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки, Президент України Л.Д. Кучма своїм Указом № 277/2004 від 5 березня 2004 року надав університету статус національного
Не можна не назвати тих керівників, які крок за кроком вели колектив навчального закладу до високого рівня університету. Це В.І. Даниленко, О.І. Баулін, В.М. Пестунов, В.О. Степанов, Г.Р. Носов, В.Р. Кучеренко, В.О. Кондратець, М.І. Черновол.
Сьогодні наш університет – потужний навчально-виховний і науковий центр України. Він успішно виконує своє головне завдання – відповідати вимогам часу, задовольняти потреби економіки регіону у висококваліфікованих кадрах. За роки свого існування підготовлено для народного господарства близько 35 тисяч фахівців. З них понад 5 тисяч спеціалістів для 65 країн світу. Серед випускників – відомі керівники та організатори виробництва, державні діячі, розробники нової техніки, винахідники, визнані вчені. Сьогодні більша частина викладачів Кіровоградського національного технічного університету – випускники Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування. Всі вони – палкі патріоти свого навчального закладу.