Давні друзі бібліотеки Лариса й Юрій Лебедєви нещодавно влаштували у відділі мистецтв нову віртуальну подорож. Цього разу Марокко, Італією, Іспанією, Туреччиною та Швейцарією. Однак це були б не наші друзі, якби їхня розповідь не містила б родзинку. Нею стало слово, вибите на камені, надруковане і прочитане.

Так, у подорожі Туреччиною вони побачили камінь з клинописом. Тільки уявіть собі: на наших теренах лише йде процес розселення племен трипільців, а тут вже існує писемність! Згодом клинопис втратив своє значення і у другому столітті нашої ери вже ніхто (!) не міг його зрозуміти. Лише в ХІХ сторіччі клинопис було розшифровано, що дало нову науку – ассиріологію. Втім, сьогодні у світі є лише п’ятнадцяти фахівців, які можуть читати цей клинопис.

Пощастило Лебедєвим побачити і так званий Розетський камінь, який став ключем до розшифрування єгипетських ієрогліфів і який нині зберігається у Британському музеї. Показали вони і найбільший у світі напис на камені – величезну 3 на 7 метрів стелу біля входу у храм Мітрідата ІІ, де розписано, як треба вдягтися, вмаститися пахощами, що їсти і що принести у цей храм.

Та залишати по собі пам’ять любили не тільки царі. У Шильонському замку, що в Швецарії, Байрон не тільки написав поему, а ще й надряпав своє ім’я на стелі. І не він один.

Мандрівка продовжилася розповіддю про зображення християнських святих, які тримали в руках книги. До сьогодні збереглися мозаїки у стародавніх монастирях на території нинішньої Турції.

Більше цікавинок про слово на камені, глині і папері можна дізнатись, переглянувши відео заходу на бібліотечному YouTube-каналі https://www.youtube.com/watch?v=kC13twZPk4E.