[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Старі сучки й молоді парості
 

Фон

<<< назад | далі >>>

ЯВА 4


Меланія Григорівна. На кого це ти? Хто тебе зневажив?

Кирпа (до Трохима). Чуєш ти, скажи отій твоїй приятельці, що я її провчу!

Трохим. Котрій? У мене тут приятелів чимало.

Кирпа. Вчительці!

Меланія Григорівна. Знов согрубила тобі?

Кирпа. Як вона посміла вигнать Яшечку із школи? Не поніма хіба, що то мій син? А що мій син, то то не яка-небудь мужва... її батько мугиряка, і вона така ж мугиряка, а мої діти - купецькі діти!..

Трохим. Мабуть, Яшка пустував у школі, мішав вчитись другим, вона й звеліла йому вийти геть.

Яшка. Я не пустував.

Трохим. Ні? А урок сьогодні ти знав?

Яшка. Авжеж...

Трохим. А що було задано з арихметики?

Яшка. Що?.. Той... табличка... множення...

Трохим. І ти вивчив?

Яшка. Авжеж...

Трохим. Всю табличку?

Яшка. Авжеж...

Трохим. А скільки буде п'ятю шість?

Яшка. Га?

Трохим. Не чуєш? Скільки, питаю, буде п'ятю шість?

Яшка. П'ятю шість?.. Скільки буде? Той... (Дивиться на стелю).

Трохим. Бачите, як він вивчив? В суботу ти в школі був?

Яшка. Авжеж.

Трохим. І в п'ятницю?

Яшка. Авжеж...

Трохим. А вчителька казала, що ти не був.

Яшка. Був...

Трохим. Максим бачив тебе в суботу і в п'ятницю в лозах.

Яшка. Бреше Максим.

Трохим. Бреше? (Глянув у вікно). Ондечки, до речі, і Максим. (Гука в двері). Максиме, а йди сюди!


ЯВА 5

Максим (на порозі). А чого вам? (Входе).

Трохим. Ти бачив в суботу до обід Яшку в лозах?

Максим. Авжеж бачив: і в суботу, і в п'ятницю... Везу воду од колодізя, дивлюсь - що воно щулиться в наших лозах? Придивився, аж то він. Я й почав зорить за ним. Дивлюсь,- школярі біжать вже із школи по хатах, тоді і наш Яшка вийшов із лоз та й іде до хати...

Яшка. Брешеш!..

Максим. Треба б було взять тебе за руку та й привести до хати, тоді не було б "брешеш"... (Пішов).

Кирпа. Так ти, шельмо, збрехав мені? (Кидається до Яшки).

Трохим. Не бийте його, тату. Стривайтебо! Краще звеліть, щоб він після обід зараз сідав за книжку та, доки не вивчить уроків, щоб не смів і з місця зрушитись. Він тільки й дожида, щоб ви його поскубли, а потім мати пожалують, він пообіда та піде на вгород, а там до ставу брьохатись; потім почвала на бахчу - та так і тинятиметься до вечора... А завтра знов те ж саме...

Кирпа (до Яшки). Садовись вчитись!

Трохим. Пошлю записку до вчительки, спитаю, який на завтра урок. (Пішов у другу кімнату).

Кирпа (до Яшки). Зараз мені садовись за книжку!..

Яшка (плачучи йде в другу кімнату). Все вчись та вчись!..

Меланія Григорівна (услід Трохимові). Трохим тямущий-таки, здорово вчений!..

Кирпа. Отакої! На що вже писар волосний, з понятіем, отже позавчора Трошка обчеркнув кружало на столі крейдою, потім чирк сюди, чирк туди... Губами щось побемкав і зараз вищитав... "Єжели,- каже,- тривголник та квандрат та прикласти до..." От забув, як він сказав, до чого прикласти... Так, каже: "Як прикласти, то й получиться"... Знов забув, що получиться... У, здорово поніма!.. Писар мізкувавмізкував, а далі й каже: "Да, ви вєрно перелічили, тільки іншим способом і швидше, ніж я!.."

Меланін Григорівна. Ну, а як там з паровою?

Кирпа. Ходять по вимбарях, розглядають всякі снасті, причандали; лічать, приціняються... Проспали ми парахвію!..

Меланія Григорівна. Шкода-шкода! (Помовчала). Завдав мені урока Трошка, та не знаю, як тобі й сказать... Та чи й казать ще?.. Не знаю, з якого боку й балачку почать!..

Кирпа. Починай, з якого хочеш, тільки швидш, бо не люблю я, як ти почнеш іноді розмазувать...

Меланія Григорівна. Вже й розмазую?..

Кирпа. Не такі часи тепер, треба ловить уремня за хвоста, щоб не випорснуло з рук, як Тимохвійова парова...

Меланія Григорівна. То вже казатиму прямо. Трошка просить, щоб назначили йому копитали, хоче їхати нібито довчатись...

Кирпа. Чому довчатись? Мало ще вчений?

Меланія Григорівна. І я йому казала: женитись пора!.. А він таки своєї: довчатись...

Кирпа. То я мушу на його всі копитали потратить, а другі ж як? Яшка, Хросічка, Митька?.. Та ще ж і не кінець, ще ж сподіваємось... А там, може, ще та ще?...

Меланія Григорівна. Рублів, каже, чотириста.

Кирпа. Що-о? Чотириста?!

Входить Трохим.

Тобі чотириста рублів?

Трохим. Певно, цілий рік доведеться готовитись до екзамену. Три годи я промаклачив: перший рік не попав через велику конкуренцію, потім довелось солдатчину одбувать...

Кирпа. Ти ж збирався у лавці торгувать?

Трохим. Збирався, але при інших умовах.

Кирпа. При яких?

Трохим. Не пам'ятаєте хіба?

Кирпа. Щоб я не брав ніякого бариша?.. Що ж то за торговля, що то за кумерція?..

Трохим. А інакше я не згоден.

Кирпа. Ти згоден, щоб я ішов на розорення?..

Трохим. Ви не хочете так, як я, а я не можу так, як ви.

Кирпа. Доки громаду збирав до лавки та промови читав, то тоді й кортіло торгувать; а як стало не можна, то вже й годі?..

Трохим. Може, й так.

Кирпа. Не може, а вєрно так. Приятелі усякі наїздили, оратори, белькотали про всяку всячину, торочили ні се ні те, доки доторочились до краю.

Трохим. Та й ви ж слухали те торочіння?..

Кирпа. Одним ухом слухав, а другим випускав.

Трохим. Я пам'ятаю, що дечому ви сприяли, а де з чим і цілком згоджувались.

Кирпа. Як люди, так і я... Хто тоді не сприяв, хто не згоджувався?.. І піп, і старшина, навіть і сам земський... Думалось, що до діла добалакаються... Тепер воно все змінилось, повернуло назад, стало бить, і нам треба понімать...

Трохим. Тобто вертать назад? Куди вітер подмухнув, туди й ви носа повернули?

Кирпа. Авжеж... Щоб, бува, проти вітру нежита не схопить. Громадський розум - великий розум; а я що один проти громади?.. Я за людьми, нічого вихоплюватись...

Трохим. Ая так не можу.

Кирпа. Не можеш? Хіба не знаєш, куди запроторюють тих, що не можуть?

Трохим. Знаю. Але ні назад, ні за вітром я не поверну.

Кирпа. Вольному воля...

Трохим. Дайте мені чотириста рублів, зділайте милость! Або позичте мені, опісля зароблю - оддам вам.

Кирпа. Одумайся, парубче. Куди ти сунеш свою голову? Кого не спитай, всі кажуть, що ти багато вже вчений!..

Трохим. Я більш всіх знаю, чого мені бракує.

Кирпа. І я знаю: тюрми!

Трохим. Пословиця каже: "Од суми та од тюрми не зарікайся..."

Кирпа. Може, хочеш навчитись бомби робить?

Трохим. Я їх вмію робить.

Кирпа і Меланін Григорівна (з жахом). Вмієш?

Трохим. Не святі ж горшки ліплять. Я ж служив в артилерії...

Меланія Григорівна. Може, вже й робиш бомбії?..

Трохим. Навіщо пустословить? Кажіть, позичите мені грошей?

Кирпа. Не дам і не позичу! Женись - дам, може, й дві тисячі, може, й більш. Женишся на такій, котра нам до мислі,- дам ще більш!..

Трохим. Воно не штука прикинутись слухняним і вчинити по вашій волі, а потім покинуть жінку - тепер подекуди так і роблять,- забрать гроші та й гайда. Доганяй вітра в полі!.. Тільки що в мене інша натура: я не хочу ні собі, ні другій людині світ зав'язувать і вас не хочу заморочувать, я хочу прожить вік правдою, через те і просю: дайте мені грошей або позичте.

Кирпа. Знов кажу: не дам і не позичу!..

Трохим. Значить, це й кінець балачці?!

Кирпа. Оце їй і край!..

Трохим. Буду шукать служби, піду у найми, зароблю грошей, а таки вчитись поїду. (Пішов).

Кирпа. З богом, Парашо, коли люди трапляються.

Меланія Григорівна. Ходімо ж завтрукать.

Кирпа. Який там завтрук, либонь обідать вже пора? (Дивиться на часи). Авжеж, пора.

Пішли в другу кімнату.

Завіса.


ДІЯ ДРУГА


ПЕРША ОДМІНА

Обстановка першої дії. Через місяць.


ЯВА 1

Меланія Григорівна і попадя.

Меланін Григорівна. Питаєте, як ми йому дозволили? Чи він же спитав нашого дозволу? Що йому наш дозвіл? Я й раніш казала старому, багато разів казала: не буде пуття з нашого Трошки, не буде; і вийшло на моє.

Попадя. Глянуть на його - такой же достойной молодой чоловєк, такой красивой, і вдруг... Ах-ах-ах!.. І скрізь, душечко, куди тепер ке скинеш взором своїм, непоштительство оказують діти, ужасноє непоштительство супроти родителів. Ужасть, ужасть!.. Вразумлять треба, ох, треба!..

Меланія Григорівна. А винна в тім ученість.

Попадя. Да, да. Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна. Коли б не оддавали до регального, то мали б і поштительство од його...

Попадя. Так, так, істинно. Мої родителі не оддали мене до іпірхального, потому що сказали так: за тобою в придане єсть приход, не засидишся в дівицях, і ученія тобі більшого ненадобно, як читать та писать... скольки-небудь рихметики і делікатних понятійов...

Меланія Григорівна. Машинистом нанявся до парової. Понімаєте, який нам конхвуз? Купецький син - машинистий. Цілий день у сажі баблятись, яка приятність? Ще, кажуть, вчить і сина Музиченкового до регального... А додому за цілий місяць і очей не навернув, бачте який!..

Попадя. Сліхала, сліхала... Ужасть, ужасть!.. Зате щодня вчащає до однії особи...

Меланія Григорівна. Бодай вже ту особу бенеря вхопила, в печінках мені сидить та особа!..

Попадя. Ужасть, ужасть!.. Климиха розказувала. Каже: йду какось од сестри Домахи, вже було так як опівночі... видите, сестра її Домаха заболіла сояшницями, а Климиха поніма кой-що...

Меланія Григорівна. О, так. Хто ж не зна Климихи, що то баба, як дохтурь!..

Попадя. Да-да. Вона навчена однією бабою, котра доводилась їй по мужові свахою удругих, так як помирала, та звеліла прикликать Климиху і навчила її. Да!.. Так кажу, Климиха поніма і можеть... А що вона поніма, то я вам вєрно кажу. Разоднажди меня послі вужинавечері как схватило, как схватило... Ужасть, ужасть!.. Млосно мені іздєлалось, і так, звиніть, піт з мене, как з кабана, лльоть, і лльоть, і лльоть!.. Да! Куди? За ким? Піп мій перепужався, до хвершала послав. Побіжали по хвершала, а його дома не сказалось, говорять: десь у карти грає,- либо у волосного старшини, либо у писаря. Де його розшукувать? Аж тут прибігла дячиха, вона теж кой-што поніма, ну тольки їй далеко до Климихи. Шептала вона, шептала, а з меня так і лльоть, так і лльоть!.. Далі і каже: "Климиху кличте!.." Покликали Климиху, І што ж? У повчаса усьо, как рукою зняла,- да! Сильно поніма. Не кожен і дохтур так поніма! Ужасть, ужасть, как поніма!.. Так і говорить Климиха: "Іду повз школу, слішу, щось рипнуло дверима, потім розговор, приятний розговор: "Душко!.. Тюльпан!.. Букет!.." Зупинилась і стала придивляться. Вони дольжно помітили і зараз: "До свиданія, приятного сна!.." І розійшлись: вона в школу, а він згорбився та попід тинами ходу-ходу... "Горбся не горбся,- подумала Климиха,- а од моїх очей не виховаєшся..." Утвержда, що ніхто другой був, как ваш синок,-да! Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна. До чого ж воно може дійти?

Попадя. Звісно, до чого, до супризу, не інакше!..

Меланія Григорівна. Може, вона моститься за його заміж, то нехай собі і в головах не поклада. Учителька яка-небудь, ач куди лізе!..

Попадя. Безсовістность тепер так розповсюджується, що ужасть, ужасть!.. Жаль, оченно жаль Трошиньку, такой достойной кавалер!..

Меланія Григорівна. Боже, як я хотіла, щоб він пішов по духовній часті, господи, як жалала!..

Попадя. Ну, нащот видимой наружной хвасонистості, либо ухватки - духовна одежа ніскольки не виявля... От воєнний мундир, либо даже чиновной, когда іщо при кокарді; потім у перехваті і во всьом прочом приятность,-да!.. А про духовну одежу хоч і не говоріть... Пам'ятаю, как ото скоро прибув ваш Троша із воєнной служби та как уз'явився у церкві в мундирі, то, вєрите, я какось как будьте аж помолодєла і успомнила свою молодость... Істинно вам говорю! Я ужасть, ужасть как хотєла замуж за воєнного, ну как за мною, понімаєте, був приход, то родителі уговорили меня, щоб за духовного...

Меланія Григорівна. А мені до вподоби, не так, скажу, духовна одіж, як життя духовне: благообразне...

Попадя. Што ж життя? Хорошо, когда у парахвії єсть такії, скажемо, благородні люди, от как ви, а єжелі їх нема? Какоє вдовольствіє батюшці ходить по хатах та випрошувать сього-того?.. Хорошо, што от ви, наприклад, такі, що скажеш вам: пожалуйте сього-того, і ви сисчас дайотє, ну другой не дайоть!.. Потому що ви понімаєте совість, а другой ніскольки не понімаїть...

Меланія Григорівна. Здається, ми завжди порядок знаємо?

Попадя. Цими днями послала я до Музиченка за мукою. Вообразіть же собі, душечко, он говорить наймичці: "Пущай деньги пришлють, тогда і получайте!.." Видите, какой парахвіянин з'явився?.. За усьо времия один раз тольки і бул у церкві. Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна (дивується). Один тільки раз?

Попадя. Всього один раз. Ужасть, ужасть!.. (Помовчала). Перш чим зайти у вашу лавку, я зайшла до вас... Хочете, я вам списочок прочитаю?.. Усьо, усьо вже повиходило. Розходу, розходу стольки, што ужасть, ужасть!.. Четверо дєточок дома, треба їх нагодувать?.. Троє вчаться, і тих треба і одягти, і заплатить за їх... Ужасть, ужасть! (Вийма список і чита). Крупчастого борошна... (Питає). Скільки можете?

Меланія Григорівна. То означте пуд.

Попадя. Благодарю. Тут так і означено, неначе вашу думку знала. (Чита). Житнього борошна?

Меланія Григорівна. Скільки ж вам житнього?

Попадя. Що ласка ваша.

Меланія Григорівна. Пишіть два пуди.

Попадя. Благодарю. (Чита). Сахарю, чаю...

Меланія Григорівна. Сахарю десять хунтів...

Попадя. Прибавте.

Меланія Григорівна. Ну, п'ятнадцять. Чаю півхунта.

Попадя (зітхає). Ох, мерсі. (Чита). Кохвію.

Меланія Григорівна. Кохвію хунт.

Попадя. Благодарю. (Чита). Крупів.

Меланія Григорівна. П'ять хунтів.

Попадя. Благодарю. (Чита). Макаронів.

Меланія Григорівна. Либонь макаронів нема?

Попадя. Ні, єсть. Я вчора достаточно видала.

Меланія Григорівна. Ну, нехай три хунти.

Попадя. Мила.

Меланія Григорівна. Десять хунтів.

Попадя. Гранд мерсі...

<<< назад | далі >>>


[ HOME ]

Старі сучки й молоді парості
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua