[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Розгардіяш
 

Фон

<<< назад | далі >>>

Через недовгу хвилину входить Катря.
Катря. Чогось наші пішли у розправу, певно, покликано їх туди. Матері не застала дома, сказала сусідам, щоб переказали, що я за ними приходила. Стук у вікно.
Д а н ь к о (за вікном). Катре!
Катря. Це ти, Данько? Іди в хату.

ЯВА 5
Данько (увійшов і простяга руку). Моє почтеніє. А я подойшов до твоєї ізби, дивлюсь - висить замок.
Катря. Я ж тобі сказала, що сьогодня сюди переберусь.
Данько. Понімаю. Значить, годі вже секрети соблюдать?
Катря. Сьогодня доведеться признатись, довідались...
Данько. Значить, виявили? Ах, как єто довольно подло.
Катря. Знайшлись щирі душі! Доки наших нема, скористаємось тим і не будемо гаяти часу. Сідайбо.
Данько сів. Катря іде до мисника і здійма вузлика.
Хтось вже тут попорядкував, вузлик розв'язаний. О, а де ж листи Прохорові? От тобі... Невже я їх загубила? Я ж їх сьогодня сюди поклала... Певно, свекруха взяла. Чи не понесли кому, щоб перечитали їм? Вони щосвята і щонеділі перечитують наново Прохорові листи... (Підходе до столу). Як мені хтілось крадькома навчитись грамоти, щоб самій списати у листах до Прохора про свою журбу та тугу, отже не довелось... (Сіда). Давай, голубчику, сяк-так допишемо листа до Прохора, щоб завтра або післязавтра і одіслати. От повитріщають всі вороги баньки, як я їм сама промов-лю по бамазі листа до свого милого. (Сміється). А що Мелашка, то та, сердешна, з досади або перегризе собі язика, або цілком проковтне його... (Знов сміється).
Данько. Вот будить сторія нового завєту!..
Катря. Почнемо? (Бере папір і олівець і лагодиться писати).
Данько. Почнемо. Не до ндраву мені те, що ти пишеш листа не по хвормі, по-мужицькому.
Катря. Якби писала потаківському, як ти спочатку почав проказувать, то мені здавалося б, що то не я пишу, а хтось інший орудує моїми думками і воде моєю рукою.
Данько. Так когда ж воно такоє правило, што розговори койкоторі можна по-мужицькому, а читать та писать дольжно покнижному. Наш вчитель нам раз у раз приказує, щоб ми і дома силкувались розмовляти по-книжному... А ниспектор, як оце приїздив, так казав вчителеві: "Старайтесь, штоб дєті каварили харашо..." Декотрі реб'ята вже можуть, а я ще не зовсім наловчився; але через якоє урем'я і я розговори ухоплю книжні, ще й як ухоплю!..
Катря. Ну, проказуй далі.
Данько. А на чім же ми остановку зробили? (Чита). "Любий мій Прохоре, моя ти єдиная думко!.." Аж неприятно читать. По правилу дольжно буть так: "Любезной мой супруг, Прохор Денисович!.."
Катря. А мені так не подобається.
Д а н ь к о. Чудная ти, так правило ж такоє. (Чита далі). "Як прочитали ми твого листа, то всі гуртом плакали..." Тут дольжно б сказать: усім обществом сльози проливали... (Чита далі), "...що ти, мій голубчику, тяжко сумуєш за нами. Коли б ти знав, як я за тобою щохвилиноньки побиваюся, як та пташка в кліточці..." Вот тут я прописав би: как птичка в клєткє на тонкой вєткє,- вийшло б і чуствительно і стиховно.
К а т р я. Годі-бо тобі... Нехай вже так буде.
Д а н ь к о. Ай-ай-ай, ежели б єтого листа предоставить нашому вчителеві - от би реготав!..
К а т р я. Чого ж би він реготав?
Д а н ь к о. Потому што даже дольжно реготать, как оно по-мужицькому списано, так окроме того, што смішно, а даже довольно глупо. Ну, тут далі я пам'ятаю, одні тольки пустяки, будем дописувать.
К а т р я. Ану стривай, я сама дочитаю, чи потраплю?
Д а н ь к о. Єжели завгодно, читай.
Катря (чита). "Як вже скінчили читать твого листа, пішла я в нашу хатину, глянула на образи, котрими нас благословили, та як припала до столу, як почала на самоті голосити, довго-довго голосила, і здалося мені, що й стіни, і вікна, і скриня і вся хата заразом голосять зо мною..."
Данько (набік). І на што писать про єті дурачества?
Катря (чита). "Аж чую, закувала в леваді зозуля. Я почала її питати, чи скоро діждусь тебе..." (Заридала, припавши до столу).
Д а н ь к о. От бачиш, коли б не писала про зозулю, то й не плакала б, потому што об єтих глупостях в письмах никогда не пишуть... Змочила ще горше письмо сльозами. Куди його можно посилать? Єжели б показать такое писаніє учителеві - оставив би без обєда або в куток, чи той, в угол постановил би.
Катря (витира сльози). Ну... вже не плачу... Проказуй, писатиму далі.
Данько. І єще кланяєтся низьким поклоном і приятним словом...
Катря (проказує пишучи). І ще.
Данько. Не ще, а єще. Ще єто будить обозначать сильную безграмотность. (Диктує). Дяденька ваш...
Катря. Який дяденька, коли дядько?
Данько. Дядько неприятно, а дяденька харашо.
Катря. Я напишу: дядько. (Пише).
Данько. Своєвольна. (Диктує). Гавріил...
.
Катря. Не Гавріил, а Гаврило.
Данько. По-мужицькому так: Гаврило, а по-книжному: Гавріил. Архангели єсть: Гавріил і Михаил, а Гаврила нема!..
Катря. Ну, написала. Далі?
Данько (диктує). І тьотенька ваша...
Катря. Тьотенька? Мені аж вимовити смішно: тьотенька!.. (Сміється). Хіба не краще: тітка?
Данько. Нікогда. Другий на моїм місцеві взяв би єто, плюнув на єтії безтолковиї глупості і найшов би... Только што дєньги получаю за вченіє, а то б...

Я В А 6
Входять Денис і Степанида
.
Катря. От тобі й на!.. (Ховав папір у вузлик).
Денис. Що ви тут робите?
Степанида. У книгу дивилися, чи що?
Данько. Да... єто я разні сторії читав Катрі: про Сима, Хама і Ахвета, либо вроді єтого штось другоє... Здрастуйте, дяденька Денисій Митрохванович, как поживаєте? Пожалуйте вашу ручку. (Трясе Денисові руку). Здрастуйте, тьотенька, Стехванія Єгоровна. Пожалуйте ручку. (Стискає і їй руку).
Денис. Сідай у нас, хлопче.
Степанида. Та пополуднаєш з нами.
Сідають.
Данько. Благодарим за... пригласительство, спасіба. (Сіда).
Денис. Читав писар газету, що наші здорово побили япона, аж п'ять тисячів їх полягло, а наших тільки двісті чоловік.
Степанида. Так їм і треба, проклятущим гапонам.
Д а н ь к о. Да, наші воїни так вони маладці. Учора в школі бул урядник, так говорив, што наші зништожать зовсєм японця.
К а т р я. А про Прохора ніякої звістки не чули?
Денис. Ні, нема нічого. (Зітхає).
К а т р я. Мамо, ви взяли листи Прохорові, що були у вузлику?
Степанида. Я, я, осьдечки вони. (Вийма з-за пазухи). Подержала листи біля серця, і полегшало мені. На, заховай. А що ж мати?
К а т р я. Я ж вам казала, що не застала дома.
Денис. Що то у тебе за паличка в руці, як вона зветься?
К а т р я. Карандаш.
Денис. Каранташ? А я чув колись від столяра інакше, отже не нагадаю.
Данько. Нєт, дяденька, карандаш как вон бул карандашом, так карандашом і повсігда зостанеться...

<<< назад | далі >>>

[ HOME ]

Розгардіяш
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua