[HOME]
Віртуальна виставка  
DC.Metadata  
[ HOME ]
 ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА | ГРИГОРІЙ ГНАТЮК

 

виставка >>

ГРИГОРІЙ ГНАТЮК

ГРИГОРІЙ ГНАТЮК

Народився 18 липня 1951 року у селі Небелівка Новоархангельского району Кіровоградської області. Член Спілки художників України (з 1987р.). Закінчив Харківське державне художнє училище (1975), живописно-педагогічне відділення. Працював у художньо-виробничих майстернях (Чита, 1975-1979). З 1980р. до 1987р. – художник-оформлювач Кіровоградського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР. З 1987р. бере участь у всесоюзних, республіканських та всеукраїнських художніх виставках. Міжнародні виставки: “Сучасний радянський живопис”(1987, Токіо), “Імпреза-89”(1989, Івано-Франківськ), Калінінград-90. Персональні виставки: Кіровоград (1986, 1987), Київ (1989,1990), Австрія (1998). Твори знаходяться в Галереї сучасного та східноєвропейського мистецтва “Червоний квадрат”(Лондон), дирекції виставок Міністерства культури Російської Федерації, дирекції виставок Міністерства культури України, Кіровоградському обласному художньому музеї, приватних колекціях Мартіна Мюлера (Цюріх), США, Канади, Німеччини, Австрії. Основні твори: “Збір картоплі”(1981), “Двір”(1964), “Домашні клопоти”(1986), “Солять помідори”(1993), “Зникаючі блюзи”(1996), “Моя мати”(1999), “Біля криниці”(2000), “Очікування”(2002). Для творчості характерні філософічність, глибокий психологізм образів, своєрідне поєднання української народної традиції та західно-європейського постімпресіонізму

МАЙСТЕР ІЗ НЕБЕЛІВКИ
“...Картини повинні примушувати людину мис­лити без допомоги ідей або образів, як це робить музика, завдяки таємничим взаємовідносинам, існуючим між нашим мозком і тим або іншим співвідношенням фарб і ліній”. Поль Гоген.
Це перша персональна виставка... кіровоградського художника, на нашу думку, одного із найцікавіших українських живописців. І ці нотатки, зроблені по “гарячих слідах”, теж можна розглядати як одну з перших спроб ро­зібратись у феномені творчості Гнатюка. А що маємо справу з феноменом найви­щого гатунку, сумніватись не доводиться.
Виставка вражає уже на чисто зорово­му рівні, що для живопису, як мистецтва фарб, найцінніше. Заворожуюча гра фарб і ліній цікавить Гнатюка не менше, ніж, власне, зміст його творів. Таке буяння фарб, підкорених хистом художника, на­віть важко пригадати.
Григорій Гнатюк володіє самобутнім живописом, світобаченням. Його твори по­лонять закоханістю в життя і побут ук­раїнського села, яке він знає не з чуток, бо переважно більшість своїх полотен створив у рідній Небелівці Новоархан гельського району, єдиному І неви­черпному джерелі його натхнення. Але картини Гнатюка не мають нічого спільного з “Потьомкінськими селами” XX століття, що так набили оскому в тисячах робіт доби соцреалізму, ілюструючи міф про нечуваний розквіт українського села.
.Відбиваючи своїми картинами стан су­часного села, обезлюдненого та занепада­ючого, Гнатюк не обмежується простою констатацією. Реально існуючі люди (здебільшого рідні та знайомі) в оточенні реально існуючої природи невигаданого села виходять з-під пензля кіровоградсь­кого художника дивовижним чином пере­твореними. Світлоносні фарби палітри немов утворюють ледь помітний серпа­нок. І здається, що художник дивиться на до дрібниць знайомі сільські краєвиди через окуляри спогадів, або кольорових сновидінь. Картини Гнатюка — це світ, побачений очима сільського хлопчика, але уже збагаченого досвідом дорослої людини, що мешкає у місті, яка проте не втратила відчуття неповторності кожної миті буття (“Спогад про дитинство”, 1983). При розгляданні творів Гнатюка мимоволі спливають у пам'яті ранні пое­зії геніального Василя Стуса, які подібно камертону настроюють на адекватне сприйняття картин, вводять в їх таємничо-химерну атмосферу:

Мені здається – я живу завжди.
Неначе в сні було моє дитинство.
Неначе в казці я пройшов цей вік.
І мій вінок, де квітло 20 весен,
уже пожовк, осипався, опав.
Прозора незглибимість пойняла,
оплівши плеском, лоскотним промінням,
дитинне сонце, і забутим ранком,
човном безвесельним замрівся світ.
Вода застигла. Сонце відтремтіло.
Дитинство загубилось серед дня.

Чи не тому твори Гнатюка так чарують свіжістю, чистотою і безпосередністю по­гляду на людину і природу?!
Картини кіровоградського митця мож­на було назвати живописними пастораля­ми, якби не той щемливий сум, який во­ни викликають, бо існують лише в уяві художника. Село на картинах Гнатюка постає таким, яким воно було колись, до “великого.” експерименту XX століття. Час для нього зупинився, і воно сприйма­ється з погляду вічності. Українське село уявляється итцеві навіть не патріар­хальним, яке обминув науково-технічний прогрес, завдяки чому воно зберегло свій уклад. Воно ніби перебуває у стані мат­ріархату, бо заселене майже виключно жінками-берегинями, хранительками до­машнього вогнища і традицій. Це світ, в якому панує краса і гармонія, єдність лю­дини і природи. .
Цією гранню свого обдарування ми­тець близький до фольклорних джерел. Не випадково його, здавалось би, суто побутові сцени, як от “Збирання картоп­лі” (1981), “Солять помідори” (1986), “Холодно в руки” (1986), “У затишку” (1986) та багато інших, набувають зна­чення ритуалу — люди немов священно­діють.
Твори Гнатюка розраховані, насампе­ред, на вдумливого і підготовленого гля­дача. Але це зовсім не означає, що твор­чість художника орієнтована лише на вузьке коло обраних людей, здатних йо­го розуміти. Навпаки, кожен, хто не хво­рий на дальтонізм, може розглядати його картину в цілому і в деталях, просто на­солоджуючись сполученням тонів — холодних і теплих, жовтогарячих, зелену-вато-синіх, бузкових, лимонних і коричне­вих, їх гармонійною рівновагою.
Художник намагається будувати ком­позиції своїх творів таким чином, щоб усі елементи живописного полотна були рівноцінними і однаково важливими, тобто прагнучи уникати так званого композиційного центру.
Певна роль відведена тут його “зіроч­кам”, зоряним спалахам, або сонячним зайчикам, які будять уяву допитливих глядачів. Окрім того, вони несуть і знач­не смислове навантаження. Їх можна сприймати і як погляд Всесвіту, і як по­значення сновидінь. Загалом, це досить поширений кінематографічний прийом, який вживається тоді, коли треба відді­лити реальність, в якій перебуває герой, від його сновидінь. З цим пов'язана і композиційна особливість творів Гнатюка — відсутність неба у звичному земно­му розумінні слова. Натомість художник занурює село і його мешканців у вічність космічного безмежжя.
На початку його творчого шляху недоб­розичливці, — а у кого їх немає? — маю­чи на увазі джерельну прозорість фарб митця, говорили, що він малює “мильни­ми бульбашками”, що Гнатюка з його ви­ключно небелівською тематикою на дов­го не вистачить, що не уникнути йому самоповторів і штампів. Але цього, на щас­тя, не сталося. Кожна нова картина ут­верджувала художника у правильності обраного шляху.
Вперше потрапляючи на виставку тво­рів будь-якого художника, глядач прагне перш за все відшукати його великого по­передника, тобто визначити, хто із вели­ких майстрів минулого править для нього за взірець. І коли це легко вдається, то залишається задоволеним, щоправда більше собою, своєю ерудицією, аніж ху­дожником, на виставку якого потрапив. А коли ні, то, відчуваючи внутрішнє незадо­волення, глядач віддає належне оригі­нальності творчої манери митця. Зреш­тою, у мистецтві досягти абсолютної са­мобутності, уникнути впливів практично неможливо. Завжди знайдеться хтось, хто скаже, що він щось подібне уже бачив. У випадку з Гнатюком теж немає сенсу ігнорувати таку закономірність сприйнят­тя живопису. Безумовно, його можна смі­ливо віднести до другої групи художни­ків, які завдають клопоту глядачеві.
Здавалось би, що може бути спільного між екзотичним Таїті Поля Гогена і ук­раїнською Небелівкою Григорія Гнатюка? А між тим, Гнатюк ніколи не прихо­вував, що його улюблені живописці — це постімпресіоністи і, в першу чергу, Поль Гоген. “Гогенізм” Гнатюка можна вбача­ти і в тому, що картини його схожі на ту­манні сновидіння, що він прагне розкри­ти почуття через посередництво кольору, через співучу музикальність ліній і ко­льорових плям, що твори його в кінцево­му підсумку нагадують гармонійні сим­фонії. Але не це основоположне. Голов­не, як це не парадоксально на перший погляд, що він залишається українським художником. Творчість Гнатюка - яскравий приклад того, що справді націо­нальним і тому цікавим для інших наро­дів мистецтво стає тільки тоді, коли, спи­раючись на якісь генетичні глибинні витоки, воно засвоює і творчо переосмис­лює загальнолюдські культурні надбан­ня.
Сьогодні, для того щоб рухати націо­нальну культуру, примножувати її цін­ності, явно не досить зображень вишива­нок та шароварів. Гнатюк належить до тих українських художників, які прагнуть помирити національну культуру і сучасну цивілізацію.
Здатність дивувати, не ставлячи перед собою такої мети, — якість справжнього художника, і нею сповна наділений Григорій Гнатюк.
Коли всі почали трохи звикати до його елегійних, поетичних і філософських од­ночасно живописних пасторалей, він буквально вибухнув символіко-алегорійними композиціями гостро публіцистичної спря­мованості.
Несподіваним для багатьох виявилось звернення Гнатюка до графіки. Відбулось це, як вважає сам художник, випадково. Просто одного разу, невдало заґрунтував­ши полотно, він, щоб не гаяти часу, с­пробував писати на папері. Спроба вия­вилась наскільки вдала, що Гнатюк те­пер поділяє себе між двох муз. Щоправ­да, графікою твори Гнатюка можна на­звати досить умовно. З легкістю неймовірною художник долає межу між графі­кою і живописом, в результаті чого ви­никає якась нова якість — синкретичне мистецтво, де кольорова пляма нерозрив­но пов'язана з легкою летючою лінією, або штрихом, кольорове тло самого папе­ру — живописним обрамленням.
Деякі твори Гнатюка з прадавніми знаками та символами нагадують
наскельні малюнки, вимагають від глядача добре розвиненого асоціативного мислен­ня. Загалом же, графічні роботи кірово­градського художника виконані на та­кому високому рівні, що викликають по­див і захват.
Важко давати об'єктивну оцінку твор­чості талановитого художника, з яким хоч і формально, але все-таки перебу­ваєш в одному часовому і просторовому вимірі. Нині кіровоградський живописець Григорій Гнатюк знаходиться у щасливій порі творчої зрілості. Його картини здо­бувають все більше визнання, викликаю­чи щирий подив і радість від спілкуван­ня з справжнім мистецтвом. І віриться, що його НебелІвка невдовзі стане такою ж відомою у світі Мистецтва, як і Мотронівка уродженця Кіровоградщини Іва­на Похитонова, як Прислониха Аркадія Пластова, або як Вітебськ Марка Шагала.
Володимир Босько.
старший науковий працівник Кіровоградської картинної галереї.

виставка >>

Фон


Поль Гоген живопись на wm-painting.ru
Фон

[ HOME ]
 ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА | ГРИГОРІЙ ГНАТЮК
© ОУНБ Кропивницький 1999-2005    Webmaster: webmaster@library.kr.ua