ОУНБ Ім.Д.І.ЧижевськогоПРОЕКТ   ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА

[ Попередня | Home | Наступна ]

РОЗВИТОК ДІЇ

Тетяна ГОНЧАРОВА

Таємниця спадщини кіровоградського електрика.

("Київські відомості", 1994 р., 26 травня)

Ми зрозуміли, — розповідає голова комісії, створеної у зв'язку з колекцією Ільїна, Валерій РЕПАЛО. — що прослідкувати за всіма цінностями, доки вони перебувають у будинку, нам не вдасться. Адже ніхто напевне не знав, що є в колекції. Її не зареєстровано, каталога немає. Тож вирішили вивезти все, що залишилося після Ільїна, розмістити у своїх приміщеннях. Протягом шести місяців Подтьолкови можуть подати позов до суду. І якщо доведуть, що там є речі, котрі належать їм особисто, їх повернуть.

КОЛЕКЦІЯ ІЛЬІНА ЧИ МАЙНО ТРЬОХ ПОКОЛІНЬ?

Ніякої колекції Ільїна не існує, — заявила нам Ірина Подтьолкова, — У цьому будинку жили три покоління. Кожен зробив свій внесок. Моя бабуся з родини Римських-Корсакових. Їй вдалося зберегти чимало фамільних цінностей. Батько служив у Німеччині, багато речей вони з мамою привезли звідти. Про який заповіт дяді Шури нам весь час торочать?

Якщо виходити з наукової точки зору, то колекція — це не просто зібрані предмети, але описані, враховані, зареєстровані. Відповідно до закону особливо цінні екземпляри повинні мати ліцензію, щоб держава могла прослідкувати за продажем шедевра, передачею його у спадок або в дар комусь. Але складається враження, що в домі колишнього електрика точної кількості рідкісних речей не знав ніхто; срібною ложкою Фаберже могли мішати їжу для курей...

Теж мені рідкість, ложка Фаберже, — махає рукою Ірина Іванівна, — На початку століття такі ложки гнали мало не на конвейєрі. Хіба що клеймо тут цінне. Співробітниця київського музею приїздила й охала: "У нас така ложка на цілий музей одна". Зраділа, звісно, що й друга з'явилася.

Ще одна деталь. Якщо зібране назвати колекцією Ільїна, то за відсутності прямих нащадків і спеціального заповіту все переходить у власність держави. А племінники намагаються довести, що майно нажите всією родиною. Тому ніхто не має права вдиратись до чужого дому й забирати власність сім'ї.

Через два місяці після смерті дяді Шури, - розповідала Ірина Іванівна, — до будинку вдерлися співробітники міліції з автоматами. Два тижні вдень і вночі судові виконавці рилися в будинку, описували майно. У флігелі (мається на увазі недобудований дім. - Т.Г.) дуже холодно, тому все, що там було, ніхто не розбирав. Складали все, що трапиться під руку, до мішків, а потім солдати повантажили їх в машину.

Термін арешту незабаром закінчиться. Племінники обов'язково подадуть позовну заяву до суду, доводитимуть, що дві третини всього майна належать їм. Але... Семеро кіровоградських адвокатів Подтьолковим уже відмовили. Андрій та Ірина побоюються, що не зможуть знайти собі підходящих захисників. Більше того, впевнені, що держава нізащо не відмовиться від можливості отримати безкоштовно чималі цінності. Але здаватися Подтьолкови не збираються.

НА ГОРИЩІ ШЕДЕВРІВ БІЛЬШЕ, НІЖ В ОБЛАСНОМУ МУЗЕЇ

З ветхого будинку на околиці Кіровограда вантажівки вивезли близько п'ятисот мішків. Десятеро судових виконавців описували майно два тижні. Розбирати колекцію без респіраторів було просто неможливо. Бруд завтовшки в палець вкривав кожен предмет, кожну книжку. Чимало фахівців, котрі займалися "розкопками", нещадно кашляли, хворіли. Цілком несподівано скромні музейні працівники обласного центру опинились у самому епіцентрі культурного бенкету. Тепер вони мовчазно сподіваються на те, що столиця не простягне руку за скарбами провінції. Адже в Ільїна виявилось набагато більше рідкісних речей, ніж у краєзнавчого музею та обласної бібліотеки.

Ми пів дня знайомилися з колекцією Ільїна. Уявіть собі тисячі книг від шістнадцятого століття по двадцяте. Тут вершина поліграфічного мистецтва "Візантійські емалі із зібрання Звенигородського".

У минулому столітті налічувалося тільки шістсот примірників цього видання. Обкладинка — шагренева шкіра, тиснена червоним золотом, Навіть закладку шито золотом і сріблом. Усі чотири томи "Царського та імператорського полювання на Русі", ілюстровані видатними російськими художниками Рєпіним, Васнецовим, Суриковим.

У зібранні простого кіровоградського електрика — майже всі першоджерела з україністики, книги Івана Федорова, повний комплект Євангелій, починаючи з XVI століття, а також рукописи Пушкіна, Лермонтова, Гоголя. Є навіть шматок папірусу, пергаментні гори. Книжкова колекція, як сказав Олександр Чуднов, завідуючий відділом рідкісних книг обласної бібліотеки, — вищий пілотаж колекціонування.

Чимало книжок із позначками різних бібліотек. Як вони потрапили до Іпьїна? Є кілька видань з екслібрисом сім'ї Михалкових. Так-так, сім'ї кінорежисера Микити Михалкова. У колекції опинилося навіть Євангеліє, подароване місту імператрицею Єлизаветою. Із подивом виявили співробітники музею "свої" експонати, які зникли багато років тому. А також цінності з інших музеїв України.

Особливо багато культової атрибутики: срібні хрести, потири,ікони у срібних оправах із дорогоцінними каменями. Диво колекції — ікона XVI століття "Богоматір-Одігітрія" в срібній оправі з перлинами. Шок у фахівців викликав срібний кухоль роботи видатного українського майстра вісімнадцятого століття Івана Равича, який виконував в основному замовлення для церкви. Світських виробів — одиниці. У багатьох каталогах фігурує "кухоль Мазепи", про який чули всі шанувальники старовини. І от знайдено ще один витвір Равича. Ймовірно, виготовив його майстер для Петра Першого.

Із живописних полотен найцінніше — портрет Катерини II в одязі гетьмана. Зараз фахівці визначають, пензлю якого художника він належить. Можливо, й самому Левицькому, а може, його учню. В усякому разі картина напевно з майстерні великого російського художника.

Чудові меблі, переважно вісімнадцятого сторіччя, зараз реставруються. Вони в такому плачевному стані — поїдені шашелем, зруйновані вогкістю — без допомоги "протягнуть" недовго.

Чесно кажучи, мені важко погодитися з Іриною Подтьолковою, яка вважає, зібрані твори звичайним майном. Певна річ, колекцією в чистому вигляді те, що ми побачили, не назвеш. Але те, що речі колекційні, не викликає ніякого сумніву. Більше того, є певна логіка в тому, що збирав Ільїн. Мабуть, особливо вподобав Олександр Борисович вісімнадцяте століття: мікроскопи, меблі, навіть пляшки саме того часу.

- Я тільки одного не можу зрозуміти, - сказав директор краєзнавчого музею Павло Босий, - як Ільїн, досвідчений колекціонер і фахівець, міг так по-варварському поводитися зі своїми скарбами?

 

ТО ХТО Ж ВИ, ОЛЕКСАНДРЕ БОРИСОВИЧУ?

 

Запитань "як" у цій справі більш ніж досить, Найголовніше з них: як скромний електрик обласного центру міг зібрати таку колекцію? Всієї правди про Ільїна не знає, мабуть, ніхто. Кажуть, був він чудовим реставратором. Грошей за свою роботу не брав. Платили йому якимись цінностями. Коли закривали церкви в околицях Кіровограда, то передавали начиння Ільїну на зберігання. Ходять чутки, що не гидував він краденим, що самі директори музеїв та бібліотек свого часу активно співробітничали з Олександром Борисовичем. Злі язики стверджують, що був Ільїн "у законі", а все зібране не що інше, як злодійський "завал".

Цікаво, що, проживши понад тридцяти років у Кіровограді, Ільїн не привернув до себе уваги ні властей, ні злочинного світу. Правда, один раз залетів якийсь одинак у дім до Ільїна, поцупив кілька книг, золоті монети. Злодія розшукали буквально через два-три дні, книги повернули, від золотих монет Олександр Борисович відмовився.

У Кіровограді Ільїна порівнюють то з Плюшкіним, то з Гобсеком. Та мені здається, що тут інший психологічний тип. Звичайно, є серед скарбів речі невигадливі, навіть дивні. Наприклад, радянський автомат, який за п'ятнадцять копійок випускав струмінь одеколону, тощо. Та Олександр Борисович, був людиною обізнаною, незамінним консультантом з різних питань. Можливо, будучи невибагливим у побуті, вважав, що й зі скарбами гріх церемонитися.

Фахівці мало не плачуть, бачачи шедеври, які руйнуються, пожолоблені книги, трухляві меблі: “Їх би в інші руки”. Та скільки в "інших" руках добра пропало? Хіба зміг би хтось поручитися, що унікальні ці вироби не згинули б, якби не потрапили вони до Олександра Борисовича? Є ще один нюанс: на горищі зберігалися прижиттєві видання Грушевського, Винниченка. Ті книжки, за які можна було опинитися свого часу за гратами.

Зараз у Кіровограді чекають процесу в зв'язку з колекцією Ільїна. Від судової ухвали залежатиме, якого господаря знайдуть шедеври. Та сподіваюся, всі вони будуть хоча б живими.

 

Виталий ПОСТОЛАТИЙ

От Полуботка до Ильина

("Украина-Центр" 1994 р., № 2, 21 січня)

Как уверял всех нас один из депутатов Верховного Совета, Украйну спасут сокровища гетмана Полуботка. Да вот с этими сокровнщамивышла заминка. Никто не знает их сегодняшнее местонахождение. Кивают на британский Национальный банк, но английские банкиры хранят молчание. Плохо дело. А нам сейчас, как никогда, необходимо чудо. Что говорить, Украина сегодня в такой уже безнадёге.

И вот чудо явлено! Воздалось-таки по вере. Кировоградские средства массовой информации дружно, скопом, навалом обрушили на нас лавину ошеломительной информации: умер-де один из потомков знатного дворянского рода, кстати, Римских-Корсаковых, правда, не из композиторов, но суть не в этом. Главное, что чудо состоялось. Умерший жил в Кировограде в доме, который ему не принадлежал, без прописки и, значит, без талонов на сахар. Вроде бы работал по электрической части и по части реставраторского искусства. Очевидно, неплохо зарабатывал. Но жил скромно, можно сказать, аскетично: ни приличного костюма не было, ни красной икры на столе. Словом, ограничивал себя во всем. Даже похороны были скромными и неприметными. Но этот самый Александр Ильин (так звали покойника) оставил после себя баснословное наследство. У него была патологическая склонность к коллекционированию: он собирал книги, иконы, картины, старинное оружие.

Умер Ильин в октябре прошлого года. Шум вокруг его имени начался в январе года нынешнего. И эта пауза сама по себе достойна отдельного исследования. Но сейчас о другом. Ильин умер, не оставив ни прямых наследников, ни завещания. Начальник управления юстиции облгосадминистрации категоричен: все должно перейти государству! Так что коллекцию изъяли на временное сохранение до окончательного решения ее судьбы, до решения суда.

Но вот загвоздка. В этой коллекции есть такие вещи, которые оценить не только в Кировограде, но и в Украине некому. Нужна международная экспертиза, и, значит, нужно время. А ждать не хочется. Хочется чуда. И "Вечірня газета" от 14 января провела независимую экспертизу и оценила ильинскую коллекцию в... 40(сорок!) миллиардов долларов. Ну, чем не чудо. Эту сумму даже трудно представить. Для наглядности: это четыре тонны чистого золота. Внешний долг Украины поднялся до четырех с половиной миллиардов долларов, ну, скастим те несколько жалких миллионов, которые Кравчук выторговал за ядерное оружие, и получается, что все это лишь капля в том море сокровищ, которые оставил нам Ильин.

Так что оставленных нам сокровищ хватит, чтобы рассчитаться с долгами, ну, украсть малую толику (привычка!) и сделать Украину процвстающей европейской державой. На каждого из нас, если продолжать расчеты "ВГ", придется, считайте, по тысяче долларов! Да это же зарплата за 15-20 лет! А тут сразу, и без малейших усилий. Чудо...

Но спустимся на землю: то, что осталось после смерти Ильина в подвалах, к сегодняшнему дню подпорчено и влагой, и крысами. Представляете себе: крысы водят хоровод на Библии первопечатника Ивана Федорова. Где такое еще возможно? И где еще возможно, что один человек, да еще ограниченный в средствах, собрал больше, чем десяток государственных музеев с их многочисленными штатами и конечно же, бьлее мощной финансовой базой?

Сегодня о коллекции много говорят, но мало кто ее видел: не пускают! Нас, очевидно, ждет еще не одна сенсация; а может быть, и не одна трагедия. Ильин — это бомба замедленного действия. А сколько будет вокруг этого имени домы-слов, легенд, слухов. Один из них уже распространяется "Вечірньою газетою": сорок миллиардов долларов.

Увы, никаких реальных расчетов за этим не стоит, и надеяться на возврат колбасы по 2.80 не стоит. Ни Полуботок, ни Ильин Украину не спасут.

А так хочется чуда...

 

 

Олег БОНДАР

Чи вистачить скарбу Ільїна

на ковбасу пану Постолатію?

(“Вечірня газета”, 1994 р., 4 лютого)

Привернула увагу стаття В. Постолатія "От Полуботка до Ильина" в газеті “Украина-центр” за 21 січня цього року, в якій автор з таким апломбом і самовпевненістю намагався поіронізувати над "Вечірньою газетою", при цьому, мабуть, зовсім не задумуючись, що, спеціально перекручуючи і підтасовуючи факти, він перш за все ставить під сумнів читацької аудиторії Кіровоградщини свою людську порядність. Незрозумілою є позиція автора, який, як педагог і колекціонер, мав би розумітися на методиці оцінки культурної спадщини, а не нав'язувати читачеві обивательське-"ковбасну" зневагу до унікальних історичних пам'яток.

Може б, і не варто було згадувати на шпальтах нашої газети ці своєрідні роздуми пана Постолатія, якби не намагання автора применшити в очах читачів значення унікальної колекції, знахідка якої, безперечно, є сенсацією нашого часу. І тим паче зведення всіх цих роздумів. “Но вот загвоздка, — пише п. Постолвтій, — в этой коллекци есть такие вещи, которые оценить не только в Кировограде, но й в Украине некому. Нужна международная экслертиза, и, значит, нужно время. А ждать не хочется. Хочется чуда. И "Вечірня газета" от 14 января про-

вела независимую экспертизу и оценила ильинскую коллекцию в... 40 (сорок!) миллиардов долларов. Ну, чем не чудо. Эту сумму даже трудно представить. Для наглядности: это четыре тонны чистого золота..." ("Украина-центр", 21 января 1994 г.).

Далекий від того, щоб виправдовуватись, та й не маю наміру цього робити, бо вищеназвану цифру одержав від компетентних осіб. Все ж хочу порекомендувати пану Постолатію навчитися читати, якщо перекручення фактів не було допущено умисно. У "Вечірній газеті” за 14 січня у статті "Скарби Ільїна" сказано: "Сорок мільярдів американських доларів — така неофіційна оцінка спадщини кіровоградського колекціонера Олександра Борисовича Ільїна. Фахівці ж вважають, що ця цифра значно занижена. Колекція — безцінна!" Тож "независимая экспертиза" "Вечірньої газети" залишається повністю на совісті автора та редактора "Украины-центр".

Тепер стосовно чотирьох тонн золота. Восени 1988 року мені довелося працювати на розкопках скіфського кургану в Долинському районі, і там серед інших речей було знайдено прикрасу до кінської збруї — золоту пластинку у формі риби. Її вага була трохи більше 100 грамів, але експерти встановили страхову ціну в 500 тисяч доларів. Використовуючи підрахунки п. Постолатія, ця пластинка мала б за вагою бути біля центнера. Тож чи варто переводити унікальні витвори мистецтва у тонни золота? Якщо підходити до проблеми з такого боку, то виходить і листи імператриці Катерини II, знайдені у колекції Ільїна, нічого не варті, бо в них можна хіба що загорнути ковбасу за 2.80.

 



[ Попередня | Home | Наступна ]

© ОУНБ Кіровоград - 2000