[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон

<<< назад

Хвилимон. Коли хочете, я й підожду!..
Килина. Ні... кажіть...
Хвилимон. Гомоніли ми з вами до сього разу про всяку всячину, більш про людське, ніж про своє... Недавно ми познайомились, а вбачається, неначе ми давно-давно знайомі,- чи правда?
Килина (киває головою). Так.
Хвилимон. Давайте ж поговоримо по душі про своє власне, чи згодні?
Килина. Гаразд... я слухатиму...
Хвилимон. Не розмовлятиму обиняками, бо і не вмію по-такому... почну напрямки. Не знаю, як я вам, а ви мені цілком припали до душі... Зараз я і з батьком про се ж перегомонів...
Килина. Вам мене не можна кохати!..
Хвилимон (здивовано). Як-то не можна? Що то означа: "Не можна?" Хіба коханнє в залежності від нашої волі?
Килина. Бо я вам не до пари...
Хвилимон. Як не до пари? Чому не до пари?
Килина. Не слід вам мене кохати!..
Хвилимон. Се щось незрозуміле!.. "Не до пари"!.. "Не слід"!.. Може, ви хотіли сказати, що я не рівня вам?
Килина. Я вам сказала так, як повинна була сказати... Шукайте собі дівчину, котра б варт була вас.
Хвилимон. Я шукав довго і знайшов вас! Ви заволоділи всією моєю істотою, всім моїм серцем, всіма думками, якої ж мені ще від вас вартості треба?.. Сієї вашої розмови моє серце не розуміє!..
Килина (з криком). Ох, які ж муки, які нестерпучі муки!.. (Починає ридати).
Хвилимон. Килю, голубонько моя!.. Я вас кохаю більш всього на світі!.. Я вас кохаю такою, яка ви є зараз!.. Що мені до вашого минулого?.. Що ви зросли в городі, що служили там?.. Так що ж? Нужденні люде повині служити, повинні здобувати собі шматок хліба, повинні заробляти,- хіба то сором?
Килина. Але як заробляти?
Хвилимон. Грудиною та печінкою!.. Аби душа була не забруджена!..
Килина. Душа?.. Душа!.. Душа моя забруджена!..
Хвилимон. Що? Що таке? Не вірю!..
Килина. Я така і є, якою мене ославив Митька!..
Хвилимон. Як?!
Килина. Я розкажу вам все як на духу... я мушу розказати вам все, бо се мій останній мент, остання хвиля!.. Бо і я... Бо ви мені тепер найдорожчі в світі!.. (Починає ридати, потім потроху стихає). Гляньте мені в вічі... Я хочу в них побачити мій присуд... (По паузі). Чули ви, що мати моя жила за полюбовницю у одного пана?..
Хвилимон. Яке мені діло до того?
Килина. Пан був дуже добрий, але він раптом помер, і нам дуже тяжко було жити; нас вигнали і все одняли... Мати почала пити, а потім мене запродала, запродала вдвох з якоюсь зводницею; вони мене чимсь підпоїли, і я ошаліла і не втямила, що зо мною скоїлось... Коли прокинулась в чужій кімнаті, очумалась в чужім ліжку, тоді тільки все зрозуміла... Він спершу вговоряв мене, потім почав лякати, що вб'є мене і вихопив з кишені револьвера... Продержав він мене до ночі і, як стемніло зовсім, тоді випустив на вулицю... Коли замкнулись за мною двері, я хутко побігла. Ніч була дуже темна. Я бігла до річки, не знаючи, де вона... Довго бігла, аж доки не наткнулась на городового. Він почав гримати на мене і хотів одвести у часть... Я почала прохати його, ледве вблагала... розказала йому, яка зо мною пригода трапилась. Пішла я від нього і вже, як розвиднілось, прийшла до матері, мати спала п'яна... Я почала шукати ножа, хотіла і матір зарізати, і собі перетнути горлянку... Не знайшла... Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала... Потім не знаю, як се вчинилося, що мені стало жаль матері. Як звечоріло, знов прийшла зводниця й почала з матір'ю частуватись та про віщось шептатись; я крадькома вийшла з кімнати і пішла куди очі дивились... Знов проблукала цілу ніч. Ранком зустрілась з однією по другою, з котрою вчилась у модистки... Вона теж із села, їй пощастило вийти заміж за путящого чоловіка, за слісаря... Гарна пара, добірна... Я часто раніш їх одвідувала. Мені подобалося, що вони промеж себе розмовляли по-українськи, а в зайвий час читали українські книжки... Вони мене приохотили до рідної мови. Прожила я у подруги скільки день; нараяли вони мені обернутись до адвоката... Я не захотіла судитись з матір'ю... Бог з нею! Потім чоловік моєї подруги сказав мені, що без паспорта мені в городі не можна жити, я не хотіла більш з матір'ю зустрічатись... Постерігши, як вона кудись пішла з дому, я скоріш зібрала своє збіжжє; знайшлись у мене чотири карбованці, я пішла на вокзал, купила білет і приїхала сюди... Тепер ви знаєте, яка я... (Встає). Прощайте... Спасибі вам за ті хвилини щастя і розваги, котрі пережила я в щирій бесіді з вами... Ніколи, ніколи, доки жива буду, їх не забуду!.. Завтра попрохаю у старшини паспорт, а сю ніч де-небудь переночую... Більш розмовляти нам ні об чім!..
Хвилимон. Ні, є об чім!.. (Бере її за руки). Ви не повинні у тім, що з вами заподіяли лиходії, душа ваша не забруднена, совість світла, як скло!.. Клянусь богом святим, що ніхто від мене ніколи не довідається про ваше минуле, і нехай мене скарає господь, коли ним я попрекну вас!..
Килина (кидається йому на шию). Ти мій спасителю!.. Ти мій отець, і мати, і все на світі!.. Ти сяєво моєї душі, ти світ моїх очей!.. (Цілує його ридаючи).

ЯВА 7

Ті ж і прикажчик.

Прикажчик. Вот так сладкий поцілунок, настоящий карамель!..
Xвилимо. А вам до чужого хисту зась!

Пішли обоє.

Прикажчик. Одначе, как видно, Килічка достаточно цибулізована!.. Єто как будьте і що і лучче, можна будить приголубить і дешевшим коштом... З нецибулізованими буваїть возня: доки уговориш її та усовістиш... і іногда бувають случаї, що і в уголовну ответственность ускочиш; а з такими розговори не довгі: цілковий либо два в зуби, і до свиданія, мамзель: ти меня не знала, я тебя не видав!... Треба тепер поскорій її отцедова переманити. (У вікно). Данило, а Данило!..

ЯВА 8

Прикажчик і Данило.

Прикажчик. Ну, як наші діла?
Данило. Хвилимон тут упутався, ось що!.. Погано!..
Прикажчик. Ну, єто пустяковоє діло.
Данило. Либонь думає сватать.
Прикажчик. Ну, єтому можна і помішать... На єто єсть усякі способи... А як вона?
Данило. Каже: скоріш світ за очі піду.
Прикажчик. Вот єто так глупо!.. Не думав, што у неї така глупа хвантазія в голові... Видко, не так ти повів діло. Казав же тобі, що треба делікатно... Жалко, що мені не було часу, я урезонив би її... Повір, што, уміючи, всяку бабу можна одурачить... Подпоїть чим-либо, што другоєпрочеє... Ех!.. Ну та ще, на мою думку, діло не зовсім потеряне... Треба ось що по началу зробити... Чутно гомін, котрий все голоснішає і виголошується в лемент.

А це що таке? Ого-го, ціла юрба сюди прьоть!.. Про віщо се вони гомонять?..
Данило. Ото чи не про поденну радяться?
Прикажчик. Ану, притаїмось та послухаємо. Ховаються за причілок.

ЯВА 9
Макар, Сидір, чоловіки, баби, дівчата і діти. Наприкінці виходить і Текля з підв'язаним оком.
Макар. Я, братця, завжди так, як другі... Як гурт вимовить, так і нехай буде... Якщо сорок, то й сорок; а якщо не сорок...
Сидір. А мене хоч розпанахайте отут, менш як за сорок не піду!.. Та з якої речі?.. От ще!..
Декотрі. Воно, звичайно, дешевше і не слід би...
Макар. Чутка давно йде, що скрізь вже пішла ціна вгору... І сьогодня якийсь проїжджий біля монопольки розказував... Стало бить, зупинив конячку, зліз з повозки, зайшов у монопольку, купив дві сотки, викушав одну, далі другу...
Сидір. Ну да! Я теж бачив... Випив і не поморщився!..
Макар. Потім розбалакався і почав питати, яка ціна у вас на поденну... та як почув, що по тридцять, то аж зареготів... "В городах,- каже,- на хвабриках тощо, давно вже про таку ціну забули!.."
Сидір. Ну да. Іменно так і казав!
Декотрі. Коли в городах пішла ціна вгору, то чого ж нам зівати?
Другі. Городські люде розумніші від слобідських.
Декотрі. Авжеж. Хіба нам до городян рівнятись розумом?
Другі. Стало бить, і нам слід потрапляти за розумними, щоб не зостатись у дурнях.
Сидір. Кажу вам, хоч розпанахайте мене, хоч роздеріть, а я не согласний дешевше як за сорок... Як-то можна дешевше?.. Не согласний!..
Макар. А гукнемо на Данила.
Сидір. Я певен, що і Данило так, як і я!

ЯВА 10

З'являється Данило.

Данило. А може, я овсім не так, як ти? Добривечір!
Всі. Добривечір.
Данило. Я так зроблю, як мені власний розум скаже; а ти роби по-своєму.
Сидір. 0-в-ва!.. Отакої!
Макар. Але ж ти, Данило, казав мені, що теж не підеш дешевше як за сорок.
Сидір. І мене запевняв! Як же се, га?
Данило. Коли запевняв?
Макар і Сидір. У п'ятницю!
Данило. У п'ятницю? Перехрестіться! Я вас у п'ятницю либонь в вічі не видав...
Сидір. А як від плащаниці заразом вертались?..
Данило. Та ви чи не п'яні часом обоє, чи, може, тоді були п'яні?
Сидір. Може, й був хто п'яний, а у мене тоді і рісочки в роті не було!..
Макар. Та й хто ж би то у страшну п'ятницю пив би, хіба скажений?
Данило. Є такі, що і в суботу п'ють.
Народ. Бачите?.. А ви почали колошкать людей!..
Декотрі. А найбільш Сидір!..
Данило. Хто ще чув від мене про побільшеннє ціни? Кажіть, може, ще хто чув?
Сидір. Аж забожився, що не згодиться інакше!..
Макар. Аж тричі забожився!.. А тепер!..

ЯВА 11

Прикажчик, з другого боку Хвилимон, за ним Килина.

Прикажчик. Добривечір вам, панове громадо!
Всі. Добривечір.
Сидір. Так, Данило, нечесно робити - от що!
Прикажчик (усміхається). Хто про віщо, а Сидір все про честь. Чудак!.. Про віщо толкуєте?
Народ. Та... звісно... об своїх ділах!..
Прикажчик. Чи не змовляєтесь!.. Кортить до забастовки?.. А ви не чули хіба, що роблять забастовщикам?.. Ось у мене газета, може, прочитати?
Хвилимон (підходить). Чули. Чули, що й прикажчикам іноді роблять!..
Данило. Осьдечки той, котрий перший сказав, що не слід згоджуватись дешевше як за сорок!.. Каже: "Я вичитав про се в книжках та газетах!.." Я, учувши про це, може кой-кому і переказав... Може, і Сидорові, і Макарові казав... Але се не з мене почалось, а з Хвилимона.
Прикажчик. Так се ти на забастовку підмовляєш?..
Хвилимон. Я, може, й казав про те, що вичитав... Мало чого не говориться... Пишуть задля того, щоб люде читали...

ЯВА 12

Ті ж і урядник.

Урядник. Што єто за сходка, што за митинг?
Прикажчик (чоломкається з урядником). Моє поштеніє, Семен Антонович! Тут, как видите, скопище... Зговорюються, щоб піднять ціну на поденну либо забастовать...
Урядник. А хто тут руководствує?
Данило. Ніхто, як Хвилимон!..
Прикажчик. Да, точно, єтот молодой человєк!.. А за ним Сидір, Макар і прочінекоторі...
Хвилимон. Се кругла брехня!..
Урядник. Так єто ти, голубчик? Давно слідкую за тобою. Книжечки читаєш, газети... Ти дуже вумной!..
Хвилимон. А вам хотілося б мене за дурня мати? Ні, візьміть собі се прізвище.

Дехто в гурті зареготав.

Урядник. Што, как ти сказав?
Хвилимон. Так, як чув!
Урядник. Ах ти ж забастовщик!.. Стражники, схватить його!..
Хвилимон (одпихае стражників). Люде добрі, громадяне!.. Та доки ж поневірятиметься над нами всяка погань?..
Урядник. Как ти сказав? (Б'є його по лиці). Вот тебе погань!..
Xвилимон. Е, ні, не так б'єш!.. (Б'є урядника).
Урядник (стріляє його, баби і дівчата з криком розбігаються). Ви виділи, он меня ударив по рожі при ісполненії служебних обязаностей? (Ховає револьвер в кобуру).
Хвилимон (падає). Ох!.. Громада - отара... Заполохана, знехтована, споневірена, німа отара овець!.. (Помирає).
Килина. Ох, горенько моє тяжкеє, невимовнеє. (Ридає над трупом).
Лукія (вибігає). Що тут вчинилось?
Текля (тихо). Хвилимона вбито!
Лукія. Вбито?! (Падає на плече Теклі).
Урядник. Поставить стражу над трупом; а я сейчас заготовлю рапорт по начальству. (Пішов. Загальна паніка).
Кінець

<<< назад


[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua