[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон

<<< назад | далі >>>

Данило. У мене щось у голові вже гуде. Кажете: Макар згоден?.. А з Сидором не балакали?
Андрій Тимохвійович. У мене нема охоти з усякой шантрапой балакати. Какі з Сидором розговори?.. Не за 30, а за 15 пойдьоть!.. Вот што,-Данило. Я хочу, штоб твоя небога познайомилась з моєю жоною і как найскорше... Я так понімаю, што єтоє знайомство будить їй под фасон і под ндрав... Так вот єй кампанія... Только што жона моя усьо болєїть...
Данило (сміється). Заїздили жінку? Ви кожну заїздите... Ще б такий не заїздив!..
Андрій Тимохвійович. Ех, скажу тобі откровенно, што вимучила вона меня... Іноді как вхопить досада за серце, ну така досада, што!.. І тольки подумаєш: господи, когда б вона хоть скарєй помьорла... Вип'єм, брат.

Частуються.

Данило. Я вже не хотів би... щось голбва... (П'є).
Андрій Тимохвійович. Данило! Вот как будить дєло наше. Ти соглашайся при людях на 30, а меж нами буде сорок,-o понімаєш?
Данило. Як меж нами?
Андрій Тимохвійович. Нишком-тишком. Я тобі буду щоразу доплачувати гривеника наодинці...

ЯВА З

Входить Хвилимон.

Хвилимон. Христос воскрес!
Данило. Воістину!..
Хвилимон. Чи ваша хазяйка дома?
Данило. А що тобі до моєї хазяйки?
Хвилимон. Питала, чи не візьмусь полагодить на завтра черевики, попоролись би то, чи що? Так от я й прийшов...
Данило. Стало бить, третього дня не святкуватимеш?
Хвилимон. На мою думку, і двох день багато.
Данило. А кой-де святкують і четвертий.
Xвилимон. Ті, котрі у свято богові моляться, а не п'янствують.
Данило. А коли ж і пить, як не в свято?.. Тетяна там, у коморі.
Хвилимон. Ага. (Хоче йти).
Данило. Слухай, ти. Казано мені, що ти коло гойдалки дуже умизгався біля моєї небоги...
Хвилимон. А хіба заборонено розмовляти з вашою небогою?
Данило. Не то що, а...
Андрій Тимохвійович. Пословиця говориться: "Знай свірчок свій шосток".
Хвилимон. От вам сю пословицю і годиться пам'ятати.
Андрій Тимохвійович. Пачому?
Хвилимон. Щоб не часто вганялись за чужими жінками.
Андрій Тимохвійович. Ну, єто ти врьош!..
Хвилимон. Нехай ті вруть, котрі вас застуковали з своїми жінками та дочками.
Андрій Тимохвійович. Дурак ти, вот што я тобі скажу, хворменной дурак!..
Хвилимон. А я вам сього не скажу. Одне через те, що ви старіші за мене, а вдруге: я не такий сміливий, як ви... Та й заводить сварку в чужій хаті незручно якось...
Андрій Тимохвійович. Яз тобою не жалаю розсуждать... Прощай, Данило. (Хутко пішов).
Данило. Ходіть здорові!
Хвилимон. Чого се він до вас прителіпався?
Данило. Так, у гості...
Хвилимон. Чи не приходив збивати вас з ціни?
Данило. Про се... не було розмови.
Хвилимон (глянув у вікно). Чого се він зупинився біля комори? Заглядає у щілину... Цікавий!.. Так я піду. (Мотнувши на прощанне головою, пішов).
Данило (помовчав). От тобі й маєш: прикажчик покинув пляшку з горілкою. (Дивиться на пляшку). Небагато й зосталось. (Наливає чарку).

ЯВА 4

Входить Тетяна.

Тетяна. Про віщо ви тут радились з прикажчиком?.. Чи, мабуть, більш частувались?.. Де ж се вони?.. Де я їх заділа?.. (Дивиться під лавою і під полом).
Данило. А ти гляди мені, не здумай у гречку скакати з прикажчиком.
Тетяна. Чи ти осе не сказився?
Данило. Чудасія, брат ти мій! Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! Так неначе стріскати її захотів!.. Охочий до бабів!.. Все огляда її та й огляда, по всіх телесах очима так і ганя: то на перси, то на шию зведе очі, то на хвартушок...
Тетяна. У нього очі завидющі!.. От у тебе завидющі очі на горілку.
Данило. Приніс прикажчик... Звісно, свято, чому не випить? Покинув пляшку, а в пляшці ще чарок зо дві... Може, ти вип'єш?..
Тетяна. Нехай вона тобі пропаде!
Данило А я вип'ю. (П'є). Ну й чудак же, іменно чудак!.. Так очима і стриба... (Регоче). То на перси, то на шию, то на хвартушок... Так і стриба, так і стриба по всіх телесах!.. Одначе, у мене голова щось важчає...
Тетяна. Лягай краще та спочинь.
Данило. І ляжу... Нікуди не піду.
Тетяна. І слава господеві!
Данило (ліг на полу). Хм... штука!.. Очі як у гадюки, брат ти мій!.. Сюди очима, туди!.. То на перси, то на шию, то на хвартушок... (Заснув).
Тетяна (знайшла черевики). Аж осьдечки вони. Коли б швидш полатав, а то нових шкода. (Понесла).
Данило (крізь сон). Так і стриба... так і стриба...

Я В А 5

Входить Сидір.
Сидір. Христос воскрес!.. О, чи ба, нікого нема в хаті!.. Ба ні, ондечки Данило лежить... (Підходить до Данила). Данило, гов!.. Прокинься-бо, чуєш?.. Данило!.. П'яний, чи що?.. Горілкою здорово тхне!..
Данило (крізь сон). Ну чудернацький же такий - біда!..
Сидір. Хто? Чи не ти чудернацький?
Данило. Так і стриба очима... то на перси, то на шию очі зверне, то на хвартушок...
Сидір. Що таке? Який хвартушок?.. Зайду, мабуть, опісля. (Хоче йти, назустріч Тетяна і Килина). Христос воскрес!.. Заходив до Данила - спить.
Тетяна. Не тривожте, нехай спочине.
Килина (взяла з мисника шитво і сіла на лаві). Осьдечки моя робота...
Сидір. Про якийсь хвартушок верзе сонний... Чуєте? Прикажчик зараз забожився, що нібито Данило згодився на поденну по 30 копійок!.. А хто ж бунтарив, щоб дешевше як на 40 не пійти?.. Чи приходиться ж отак колобродить?..
Тетяна. А може, прикажчик бреше?
Сидір. Так забожився ж!..
Тетяна. Хіба йому важко забожитись?
Сидір. То я той... я опісля надійду. (Пішов).
Килина. Невже дядько згодились? Хіба вони й справді такі, що й сюди й туди?..
Тетяна. Доки тверезий, то й держиться слова, а як сьорбне...
Килина. Нащо ж вони п'ють?
Тетяна. То-то що нащо!.. Коли б не пив, хіба б ми такими хазяями були, як зараз?
Килина. І шкодливий же, мабуть, отой прикажчик?
Тетяна. Данило казав, нібибто до тебе залицявся...
Килина. Як звіряка, очі все витріщав та облизувався... Дядько похвалилися, що я швачка, так він зараз і присікався, що у жінки його завжди є шитво, що хотів би, щоб я за те шитво взялась...
Тетяна. Мабуть же, і заплатять добре?..
Килина. Як яка робота. (Помовчала). Та не-вже ж, дядино, у вас ніхто не читає газет?
Тетяна. Не знаю, голубко... Чого не знаю, того не знаю!.. Чула я, що колись щось таке вичитував людям Хвилимон; так урядник як наскочив, зараз одійняв бамагу, ще й в холодну хотів забрати Хвилимона та ще койкого.
Килина. У городі щодня продають газети, щодня можна вичитати, яка новина в світі...
Тетяна. Ми тут в слободі живемо, як у пущі... У городах, певно, вільніш живеться?.. Мовляв, вільніш живеться, вільніш і дихається...

ЯВА 6

Ті ж і Хвилимон.

Хвилимон (весело). Ті ж гості та в ту ж і хату. (Показує черевики). Тут інакше не можна полатать, як тільки союзи накласти; а щоб так, як ви кажете,- пристрочити, то так не можна: шкура по краях геть обтріпалась і попідгнивала... А ось тут шматок зовсім одпав...
Тетяна. Та яй сама не знаю, як краще. А дорого за союзи візьмете?
Хвилимон. Та хто його зна, що з вас і взяти.
Килина. Беріть так, щоб було і по-божому і по-людському.
Хвилимон. Шістдесят копійок дасте?
Тетяна. А чи не дорого ж буде?
Хвилимон. День цілий прийдеться згаяти... Ще ж і товар мій... Та вже і набойки прийдеться за одним заходом підладнати...

ЯВА 7

Ті ж і хлопець.

Хлопець (киває пальцем на Килину). Ідіть, вас прикажчик требують, там робота якась...
Килина. Требують?
Хвилимон. Як же се ти, хлопче, увійшов в хату та й не поздоровкався?
Хлопець. Без надобності.
Хвилимон. Невже тебе ні батько, ні мати не вчили людському поводженню?
Хлопець. Я не знаю, про віщо ти кажеш...
Хвилимон. Де твій батько?
Хлопець. Хіба я знаю?
Хвилимон. А мати?
Хлопець. На хуторах, у наймах...
Килина. Як тобі прикажчик сказав?.. (Бере з мисника крашанку). На ось тобі крашанку.
Хлопець (бере і кладе за пазуху). Сказав: піди поклич мені небогу Данилову. Адже ви небога?
Килина. А їсти хочеш? На ось тобі шматок паски.
Хлопець (ховає хліб за пазуху). Ходім швидш.
Килина. Я завтра прийду.
Хлопець. Так вони требують, щоб зараз.
Килина. Ні, зараз я не піду.
Хлопець. Та як же?
Килина. Так і скажи, що завтра прийду.
Хлопець. Отакої!.. Вже й самуваря настановили; меду, горіхів і всяких ласощів наставляли на стіл... Нуте-бо, ходім.
Килина. Сказала ж, що завтра прийду.
Хлопець (чухає потилицю). Розгніваються здорово.
Килина. На кого?
Xлопець. Та й на вас і на всіх... Я краще скажу, що ви заслабли... (Пішов).
Хвилимон. Так я вам на завтра і встругну союзи.
Тетяна. Пожалуста, зробіть, бо нових ботиків дуже шкода.
Хвилимон. Зараз і засяду за шитво.
Тетяна. А не гріх сьогодня шити?
Хвилимон. Я і вчора шив. Трудитися ніколи не гріх. До вечора один союз приладнаю, а завтра до сніданку другий... А вечір наш... Зоставайтесь здорові. (Пішов).
Тетяна. Помічаю я, що ти йому неабияк до мислі припала.
Килина (зітхає). А хто його зна... Може, й ні?
Тетяна. Невже не признався?
Килина. Ні.
Тетяна. Про віщо ж розмову ведете, як зійдетесь?
Килина. Так... як вам сказати?.. Більш про людське, ніж про своє...

ЯВ А 8

Ті ж і Лукія.

Лукія. Христос воскрес!..
Тетяна і Килина. Воістину...
Лукія (до Килини). А я осе до вас.
Килина. Сідайте.

Лукія сіла.

Роботу яку маєте чи діло яке?
Лукія. У нас сьогодня складчина. Дівчата і хлопці доручили мені, щоб я і вас покликала.
Тетяна. А в кого ж буде гулянка?
Лукія. У Байбузенчихи Ганни. Музики будуть.
Тетяна. У Байбузенків хата простора, там вволю можна натанцюватись.
Лукія. Танцювати можна і в подвір'ї, а в хаті буде вечеря.
Килина. Я до танців зовсім незугарна.
Лукія. Тобто не вмієте танцювати?
Килина. Уміть умію, але...
Лукія. На людей подивитесь і себе покажете.
Тетяна. Авжеж. А скільки треба дати у складчину?
Лукія. Дівчата грошей не дають, а хлопці складуть по двогривеному - на музику та на горілку, а дівчата позносять з дому хто масла, сиру, сала...
Килина. У мене нічого нема: ні масла, ні сиру...
Лукія. Так що ж, ви у нас гостя. Прийдете?
Килина. Та й сама не знаю.
Лукія. І Хвилимон там буде.
Килина. Хіба я повинна там бути, де і Хвилимон?
Лукія. Та все ж таки... Зайти за вами чи сами потрапите?
Килина. їй-богу, не знаю, що вам і сказати.
Тетяна. Авжеж іди. Як же таки не піти помеж молодь та не погуляти?
Килина. Ну, то я прийду.
Лукія. Ми ж вас ждатимем, глядіть, приходьте! (Побігла).
Данило (здорово захріп і забормотав). От чудернацький чоловік!.. Слухай... одначе ти очима не дуже на мою жінку, а то я тобі!.. (Розмахнувся і трохи не впав додолу).
Тетяна. Тю, скажений, ще розіб'ється!.. (Підбігає і поправляє йому голову). Ач, нализався!..
Килина. Намочіть рушника та прикладіть їм до голови...
Тетяна. Невже так годиться?
Килина. Мати було, як тільки пан нап'ється, завжди мокрого рушника йому до голови прикладають.
Тетяна (намочує рушника). Панькалася твоя мати з паном, а як віддячив?..
Килина. Збирався все духовну писати, казав, що й мене наградить; але несподівано помер, і все пропало...

Обмотують вдвох Данилові голову.

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Подвір'є, в глибині хата.

ЯВА 1

Дівчата виходять з хати.

1-а дівчина. Ну, нехай тепер тітка Байбузенчиха тільки порядкують, а їстівного понаносили вволю. Чотири десятки яєць, більш півсотні крашанок, борошна пшеничного, мабуть, з півпуда; і сала, і масла, і сир, і троє курчат...
2-а дівчина. А я гасу принесла, щоб аж дві лампи горіло за вечерьою...
1-а дівчина. Я хотіла вкрасти порося, а воно, прокляте, як закувікає; а свиня як кинеться на мене, мало-мало не порвала... Мати з сіней вискочили та як закричать: "А хто там колошка свиней?.." А я зігнулась та як дремену на вгород, а далі на леваду!.. Біжу та думаю: коли б хоч борошно не розсипалось, що в рукава понакрадала...
3-я дівчина. А я, сестрички, нічого не принесла.
Дівчата. Та ти відома скупердяга.
3-я дівчина. У нас сьогодня нещастє трапилось.
Дівчата. Яке? Що ж там таке?
3-я дівчина. У нас було занялося в коморі!.. Добре, що батько дочулись, що щось портниною смердить та кинулись мерщій до комори. Слава богу, успіли все вирятувати, тільки новий мішок більш як наполовину зотлів... Позносили все з комори в хату, через те і не змогла нічого вкрасти... О, так шкода, дівчаточка, мішка. Вірите, новісенький мішок більш як наполовину зотлів... Отаке горе!..
1-а дівчина. Ондечки парубки вже йдуть.

ЯВА 2

Парубки.

Парубки. Добривечір!
1-й парубок. Мабуть, так воно буде, що гульні сьогодня не буде.
Дівчата. Як не буде, чому?
1-й парубок. Нема з чого платити, кишені продерлися... Таке, братця, мошенство у нас повелось, що вже далі, мовляв, і нікуди!.. Чули? Махтей договорив музиканта Яшку на свадьбу за руб і тридцять копійок. Дав завдатку йому тридцять копійок, а останніх так і не віддав. Каже: я й так розорився, мало не десять відер горілки вистановив на весіллє...
Дівчата. Так і не віддав?
1-й парубок. Ну да, а Пилип ще краще зробив. Той після весілля вигнав Яшку з двору ще й собаками нацькував. Каже Яшка: голосники в гармонії зовсім попсувались, ледве полагодив. Тепер Яшка і Сашко змовились грати укупі, але гроші клади їм вперед.
2-й парубок. А скільки запросили за гулянку?
1-й парубок. Шість гривень обом.
2-й парубок. Та давайте складатись.
1-й парубок. Складешся, як Митька геть обчистив кишені.
3-й парубок. Ну й грає ж, проклятущий парень, так ловко, немов наскрізь бачить карти!
1-й парубок. Певно, таки бачить?
2-й парубок. Кажуть же, що бувають такі очі, що крізь стіни бачать.
1-а дівчина (до другої). Невже Килина прийде?

<<< назад | далі >>>


[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua