[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон

<<< назад | далі >>>

Митька. Були, брат, дєнєжки. Видали ми і по 25 цілкових серебра!..
Ванька. Додому багато приніс?
Митька. Пустяки, так мелоч... Больш што прогуляв з мамзелями і всякими баришнями!..
Ванька. За те ж зодягнувся по-городському.
Митька. Адьожа у меня всяка єсть... Єсть даже собственной большой чайник і портабашник серебряной... Захочу заробить дєнєг, знов піду в город, пристану до канпанії... Там, брат, бувають такі заробітки, що другой і в полгода стольки не заробе, скольки я за одну ніч.
Ванька. Що ж то за заробітки?
Митька. Називаються "ночні похожденія". Спершу, правда, брала мене опаска; ну, потом как привик, так оченно даже антиресно. Єжели хочеш, так я й тєбя можу взять у каипанію?..
Ванька. Страшнувато.
Митька. Нісколько!.. Привикнеш, так і нічаво.
Ванька. А на картах навчиш?
Митька. А звєсно.
Ванька. Ану, покажи ще якого фокуса. І невже ти всі карти бачиш наскрізь?
Митька. Іншу наскрізь, іншу по прикметам.
Ванька. По яким прикметам?
Митька. А по таким, що не скажу... Рано хочеш усьо знать... Штоб у карт грать, так мені требується помошник,-понімаєш? Єжели зумієш мовчать і помагатимеш мине, так вгощу монополочкою і тебе вивчу вигравать... А не вдержиш язика за зубами, так шабаш і товаришуванню нашому, і всьому: ти мене не знаєш, я тебе не видав,- во што! Ось воно по-нашому как.
Ванька. Хрест мене побий, мовчатиму! Митька. Ходім куди-небудь, штоб ніхто не помішав... Ходім під повітку до нас або до вас.
Ванька. До нас, у нас безпечніш.

Пішли.

Митька (говорить за лаштунками). Наші поштаники вам на втиралники.
ЯВА 9

Лукія і Текля ідуть звідти, куди пішли Митька і Банька.

Лукія. Невже то Митька Кривощоченко? Текля. Та ніхто ж як він.
Лукія. Ач, як вилюднів, я й не пізнала!.. Та як хороше прибрався. (Гукає). Митька! Невже це ти?
Митька (вертається). Пачаму ж я ти, єжели я вам гавару: ви?
Текля. Ну, я піду додому, мені ніколи. (Пішла).
Лукія. Які ви стали той... чепурні.
Митька. Ну й ви покрасивєлі... (Чоломкається з Лукїею). Діслітельно город дайоть кожному чалавєку городську особливость. Примером, возьміть даже біздушной предмет. Скажем: городськой сапог, как мой, і деревенськой чобіт, как от у Ваньки. (Гукає за лаштунки). Подожди, Ванічка, я сей секунд!.. Да. Так вот, как сапог не под пару чоботу, так городськая личность не соприкасаєма до деревенськой.
Лукія. Ач, як вивчились балакати.
Митька. Приятно було б нам поближе познайомиться... Как ви об єтом? Єжели вийдете под качелі, так понімайте меня за вашого кавалера... Можна ращитувать?
Лукія (маніжиться). Ач, вже й уговорили...
Митька. Ех!.. Будь єто де в закутку, а не на вулиці, так би 1 розцілував вас всю как єсть, по городському манеру!..
Лукія. Така б то хороша?
Митька. Точно как у пєсні: словно кралечка росписная, на картинкє намальованая!
Лукія. Приходьте сьогодня смерком до нас у леваду.
Митька. Не прийду, а прилетю, как птиця на улюбльонних крилах!.. І с тем до вечернього свиданія. (Чоломкається). Так познакомимся поближче?.. Слихали таку пєсню: "Ще, ще, ще, присуньмося ближче ще!.." (Гукає). Іду, Ванічка, сей секунд іду!.. Іщо раз до приятного!.. (Пішов).
Лукія. Нехай вже Хвилимон тепер з досади поскрегоче зубами!.. На його очах горнутимусь до Митьки, немов навіки закохана в ньому!..

ЯВА 10

З хати виходить Килина.
Лукія(убік). А це що за чужа?
Килина. Якась дівчина. Де ж воно те горнятко? (Шукає очима). Чи не познайомитись так, як ото Хвилимон казав? (Підходить). Здрастуйте.
Лукія. Здрастуйте і ви.
Килина. Давайте познайомимось...
Лукія. А ви ж звідки?
Килина. З города.
Лукія. Хто ж ви такі будете?
Килина. Оце хата мого дядька.
Лукія. То ви небога Данилові?
Килина. Еге ж.
Лукія. Ви дочка Марфи-Килина?
Килина. Я вона і є.
Лукія. Чули, чули... Он ви хто такі!.. Давно прибули?
Килина. Сьогодня.
Лукія. Це чи не вас Хвилимон провів до хати?
Килина. Еге ж, мене.
Лукія. Бач що!.. Ви ж заміжня чи ще дівка?
Килина. Дівка.
Лукія. До вподоби вам Хвилимон?
Килина. Як вам сказати? Либонь він нічого собі парень.
Лукія. Ви ще не придивились до нього... Ось придивіться гарненько.
Килина. Навіщо?
Тетяна (у вікні). Килино, невже не знайшла?
Килина. Се я з вами загаялася... (Відгукує). Знайшла, дядино! Осьдечки несу. (Вхопила горнятко з білою глиною). Прощавайте. Будемо ж знайомі. (Пішла)-.
Лукія. Авжеж... Певно, вона вже впала Хвилимонові в око!,. А що він їй до серця припав, то се вже видко... Ой, чогось серце Моє раптом спалахнуло!.. (Глянула убік). Чи ба, Хвилимон сюди йде з Йоси-пом!.. Не хочу його бачити!.. Щоб він пропав, щоб він сказився, щоб йому добра не було!.. Тьфу, та ще тьфу!.. (Пішла).
ЯВА 11
З хати виходить Данило з вірьовкою в руці, назустріч йому йдуть Хвилимон і Йосип.

Данило. Здорові хлопці. Куди се простуєте?
Хвилимон і Йосип. Та так... будь-куди.
Данило. Підете після свят у якономію на по-денну?
Хвилимон. Я не піду, мені треба досіять ячмінь.
Йосип. Я піду.
Данило. А як за ціну? Я так що піду тільки за 40.
Йосип. А як не дадуть?
Данило. То й мене не візьмуть.
Йосип. Ви й торік спершу ухилялись, а далі й згодились.
Данило. А тепер шабаш, як сказав, так і буде.
Йосип. Та воно ловко б було, якби всі, як один.
Данило. І будемо, як один.
Хвилимон. Пора вже й справді нам пожаліть себе.
Данило. Авжеж, пора. Положим, тобі що? Твій батько при достатках, а іншим хоч зараз здихай!..
Хвилимон. Та й вам ще не час бідкатись. Хоч батько мій і при достатках, але у мене не настільки ще шкура потовщала, щоб я не почувався людським горем...
Данило. Треба держатись міцно одно одного, то й буде наше зверху.
Хвилимон. Коли б же додумались до того, щоб міцно держатись одно другого.
Данило. Нехай собі другі як хотять, а я сказав слово, і шабаш!.. Одначе треба йти на тік соломи внести, Тетяна заходжується паски пекти... (Пішов на тік).
Xвилимон. Так ходім почитаємо? Цікава Так книжка.
Йосип. Хто то такий, шо дає тобі книжечку?
Хвилимон. А тобі хіба не однаково, хто він?
Йосип. По-московському списана?..
Xвилимон. Ні, по-нашому.
Йосип. Справді? Ну, ходім!..

Пішли.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Середина Данилової хати. Піл, мисник, скриня, стіл, лави, жердки з одежею... Обставини виявляють деякі достатки. На столі паска, скількись крашанок, на тарілці кусок сала, сіль і т. ін.

ЯВА І

За столом сидять Андрій Тимохвійович і Данило.
Данило (трохи під чаркою). Даремно ви, Андрію Тимохвійовичу, наважаєтеся мене наполохати... Як воно овсім і не з мене почалося.
Андрій Тимохвійович. А люде гаворать, що з тебе. Он і Макар гаворить... Почав я з ним роздабарювать, так вон сперначалу сперетчался, ну далі і виразил: "Умовте спершу Данила, бо з нього діло почалось, а мене умовлять хоч і не треба..."
Данило. Макар би то, кажете, так сказав?.. Ловко!..
Андрій Тимохвійович (наливає). Викушай ще чарку.
Данило. Чи не буде вже?
Андрій Тимохвійович. Чого ж буде? Як у свято не пить її, то коли ж і пить?
Данило. Та воно, положим, тошно що... А ви хіба не викушаєте?
Андрій Тимохвійович. Е, мені як до кожного пить, то дуже накладно буде: я вже сьогодня поверх десятка перелив.
Данило. Та вас і кварта не подужає: телесні нівроку, так як натоптані.
Андрій Тимохвійович. Ну то как же, га? Післязавтра починати роботу - сівбу, оранку, так мені конче надобно знати.
Данило (підсовує чарку). Ви ж хоч поздоровкайтесь.
Андрій Тимохвійович. Ну, будьмо здорові. Чи то пак: Христос воскрес!..
Данило. Воістину!
Андрій Тимохвійович (надпив, долив і частує Данила). Дєйствуй!..
Данило (випив). Так Макар сказав, що його умовляти не треба?.. Ну, а мене, мабуть, так що не вмовите.
Андрій Тимохвійович. Невжлі люди хочуть, штоб наш пан зробив так, как ото другі дєлають, што до станового либо до справника?.. Гляди, Данило, з тебе почалось, тобі найбільше і влетить!
Данило. Хто докаже, що з мене почалось, хто?
Андрій Тимохвійович. Знайдуться такі. Знаєш поговірку: "Були б побрязкачі, а послухачі знайдуться"? Побрязкачами мир держиться.

ЯВА 2

Входить Килина, дуже чепурно зодягнена.

Андрій Тимохвійович. А це що за персона?
Данило. Се моя небога.
Килина (кланяється). Христос воскрес!
Андрій Тимохвійович. Воістину!.. Можна з вами похристосуваться?
Килина. Чому ж не можна, коли се закон?
Андрій Тимохвійович. Так позвольте. (Христосується тричі). Ех, шкода, що писанки не взяв з собою!.. Не знав, що буде такой случай... Ви ж скедова?
Килина. З города. (Сіла на лаві).
Данило. Ось якраз перед святками приїхала.
Андрій Тимохвійович. Так?
Данило. Вона у нас і грамотійка, і швачка.
Андрій Тимохвійович. Приятно і даже оченно приятно... Ви так і запомніть, што писанка за мною та ще й не простая. (Набік). Ловка мамзель! (До неї). А нащот шитва, єжелі согласні, у моєї жони лавсігда робота... вам можна буде до нас, і єто будеть ікстаті...
Килина. Що кстаті?
Андрій Тимохвійович. Што значить... Ну, как вам єто виразить?.. Познайомитесь з нами... І все ж у нас горниці как слєдуєть... В городі ви, розумєється, привикли до горниць?..
Килина. Мало до чого чоловік не звикне... В селі треба привикати до простої хати.
Андрій Тимохвійович. Зачім же єто?
Килина. Поговірка каже: "Стели ніжки по одіжки..."
Андрій Тимохвійович. Ну, штоб при вашой... антиресності... Как ви можете знать свою судьбу?
Килина. А ви свою судьбу знаєте?
Андрій Тимохвійович. Я што ж... я... вот 1 паш дяденька знаїть... знаєте, я при довжності такой, што дай бог і всякому!..
Килина. Сьогодня таке, що дай бог, а завтра може спобігти таке, що й не дай бог... Найкраще, коли людина призвичаюється не до розкошів і приймає без ремства те, що доля посилає.
Андрій Тимохвійович. Єто ви умно і даже иочснно умно...
Килина. Дядьку, куди дядина пішли?
Данило. Вона в коморі, сказать, там біля усяких мобелів... одбира горох від квасолі, перемішалося... Завтра думає посіяти. Кажу їй: гріх на третій день СВЯТ сіяти, а вона одмовила: "Хвилимон у книжці вичитав, що овсім не гріх!.."
Килина. Піду допоможу дядині. (Пішла).
Андрій Тимохвійович. Ну, Данило, скажу тобі, що небога у тебе щиколад!..
Данило. Як?
Андрій Тимохвійович. Не понімаєш ти, в чім сила!.. За таку небогу годиться почастуватись. (Наливає). Викушай!..
Данило. Призволяйтесь ви самі спершу.
Андрій Тимохвійович. І я вип'ю. За здоров'є такої кралі штоб не випить? (П'є і частує Данила). Ну-ка, употреби!
Данило (випив). Вона грамотійка і швачка!
Андрій Тимохвійович. Не в том ращот! Звєсно, как ти нікогда не бував в кафе-шантажі...
Данило. Де, кажете, не бував?
Андрій Тимохвійович. Кафе-шантаж. Кажеться, там і надпись єсть: "Просвітительнеє зданіє". Чи можить єто я в другом месті видал - не пам'ятаю. Агромадноє строєніє! З одного боку буфет, значить, нащот усякого продовольствія; а далі сад, в саду столики і стулля, штоб публіка могла випивать і закусювать. З другого боку, на взвишенії, мамзелі, пропасть мамзелей!.. Стоять в ряд і поють усякі романци; поють-поють, а потім кожна візьме у руку платячко і так ним сюди-туди: хвіть-хвіть!.. Оченно приятно!.. Поють даже і малсирські пісні, значить, как вот в дєревнях... Іншому і єто любопитно...
Данило. Не видав. Чого не видав, то не видав...
Андрій Тимохвійович. Да, город точно просвіщаїть... Уночі, куди не глянь: світло і світло!.. Вогні, лампи, хвинарі, гас, ліктричество! Сказать так, што увесь город наскрозь просвіщон!..
Данило. І нащо б то збавлять стільки світла?
Андрій Тимохвійович. Ех, даби ти побував в кафе-шантажі!.. Давай вип'єм!

П'ють.

Да, скажу так, што небогу твою какраз до єтіх мамзелей можна прировнять, ну, нікак не до деревенщини!..
Данило. Кажу ж вам: грамотійка і швачка!
Андрій Тимохвійович.Ти всьо свойо.
Данило. Ну да. Меншому шапочку пошила, старшенькому штаненята...
Андрій Тимохвійович. Досадно, што не понімаєш ти... Ну, одначе опосля об єтом... Ну, как же про дєло?

<<< назад | далі >>>


[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua