[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон
Зерно і полова
(малюнки сільського каламуту у 4 діяї)

ЛИЦЕДІЇ:
Данило Кугутенко, селянин.
Тетяна, його жінка.
Килина, Данилова небога, дівчина.
Макар
Сидір селяне.
Хвилимон
Йосип
Дмитропарубки.
Лукія
Теклядівчата.
Андрій Тимохвійович, панський прикажчик.
Урядник.
Соцький.
Митька
Ванькапарабки.
Яшка
Гаврикмузиканти.

1-й, 2-й і 3-й парубки, 1-а, 2-а і 3-я дівчата, хлопець, народ, стражники, парубки, дівчата і діти.

Діється на селі.

ДІЯ ПЕРША

З правого боку причілок Данилової хати, тин, хвіртка; під хатою лежать колодки.

ЯВА 1

З лівого боку виходять Хвилимон, Йосип і Дмитро.

Хвилимон. Невже не чули, що казав біля церкви Стьопка, лакей того пана, що торік продав двісті сімдесят десятин демиївцям?
Йосип. Я не дочувавсь, а що таке?
Дмитро. Ая стояв оддаля, то й овсім не чув.
Хвилимон. Цікава сторія. Волосний писар, регочучи, промовив до старшини: "Отепер,- каже,- на святках ізнов пойдьоть у нас безшабашне п'янство в селі..."
Йосип. Іменно, що пойдьоть... Писар наперед усіх налимониться: питиме цілий тиждень; а другий похмелятиметься...
Дмитро (регоче). Та й старшина не відстане.
Йосип. Недаром люде і ймення йому призначили: Непромийчарка!
Хвилимон. "Торік,- каже писар,- по подщоту монопольщика у нашім селі вяпито горілки більш як на двадцять тисяч..."
Дмитро. Ой-ой-ой! Невже на двадцять тисяч? Ловко!..
Йосип. Та це ж можна б було прикупить десятин з двісті землі?
Хвилимон. Ще б не можна, звісно, що можна б... Стьопка і втручився в їх розмову. "Ви,- каже,- господа начальники, лічите, скільки пропивають селяне; а коли б ви довідались, скільки пани пропивають та купці і всякі городяне... От я,- каже,- служу у пана сім год і знаю, на яку суму він купує в городі шогода вин та горілок, тільки задля свого дому: він один за сім літ більш потратив на питво як двадцять тисяч... А єсть такі пани, що ще більш тратять!.. От, господа начальники, над ким треба реготати!.. Та шкода,- каже,- нема кому!.."
Дмитро. Що ж писар?
Хвилимон. Що ж, облизався, та й тільки; а старшина зараз і одмовив: "Нам до панів нікоторого діла; на те вони й пани..."
Йосип. Пани б то недоторканні?..
Дмитро (регоче). А звісно, вони з іншого тіста!
Хвилимон. Далі Стьопка і почав виявляти, що, каже, як пан або купець нап'ється так, що з ніг валиться, його садовлять у хваїтона або в каляску і везуть додому; а мужика тягнуть в часть, накладуть йому в шию по перве число та кишені повивертають; а іноді ще й ребра поламають... Старшина одвернувся від нього і одійшов, а за старшиною і писар посунув... Ніби і слухати бояться про таке.

Пішли.

ЯВА 2

Лукія і Текля виходять з другого боку.
Лукія. Гукнемо на Хвилимона, може, й він піде з нами до плащаниці?
Текля. Це ж вони, мабуть, вже від плащаниці вернулись...
Лукія. А може, й ні? Гукни-бо!..
Текля. Знов тобі замарудилося Хвилимона? Чи давно нехтувала ним: і сякий, і такий, і бачить його не хочу, і розмови його не хочу чути?..
Лукія (регоче). Еге ж, знов закортілось!.. Та ні, то я так, в шутки...
Текля. Ой бачу я, що ти не в шутки закохана в ньому...
Лукія. Хто, я? У Хвилимонові? Я в ньому закохана?.. Та нехай він тобі скисне!.. Ач, що вигадала!,. Ох і противний же він мені!.. Ох і гидкий!.. А дурний, дурний, аж крутиться!..
Текля. Ну, вже ти варнякаєш казна-що!... Всі люде мають його за надто розумного.
Лукія. Нехай хоч і весь світ лічить його за розумного, а мені він дурний!
Текля. Глянь, глянь, якась чужостороння дівка чи молодиця зустрілася з парубками: Йосип і Дмитро пішли далі, а Хвилимон вернувся з нею... Сюди надходять... Підождемо та побачимо, що воно за людина...
Лукія (спершу кинулась, щоб подивитись, а далі зупинилась). Не хочу дожидати... Я тобі докажу, що овсім я не закохана у Хвилимонові... Прийдуть святки, нізащо з ним не похристосуюся; захоче побалакати зо мною - плечима до нього повернусь,- ось що!.. Я тобі докажу і всім докажу!.. Ходім!.. Не хочеш? Ну, я й сама піду! (Пішла).
Текля (йдучи за нею). Чудернацька ти дівка, їй-богу, чудернацька! (Пішла).
ЯВА З
Килина (з вузлом в руці) і Хвилимон.
Хвилимон. Кажете, що писали до дядька листи?
Килина. Двічі писала і ні на жодного листа не одібрала відповіді.
Хвилимон. Певно, збирався відповідать... Звісно, як чоловік неграмотний.
Килина. А ви грамотні? Хвилимон. Та неначебто трохи.
Килина. У школі вчились чи так де? Хвилимон. Я скінчив сільську школу.
Килина. Он як!.. А як ваше ймення?
Хвилимон. Хвилимон.
Килина. А по батюшці?
Хвилимон. Ну, того хоч і не треба!..
Килина. Чому не треба? В городі без сього не можна, незвичайно...
Хвилимон. Так то ж у городі... Осе ж вам 5 хата вашого дядька,- пізнаєте?
Килина. Як же я її пізнаю, коли мені не було й года, як моя мати пішла звідси і мене з собою взяла?..
Хвилимон. А дядька ж ви бачили коли-небудь?
Килина. Бачила, він скільки разів приїздив у город і одвідував матір.
Хвилимон. А мати ваші служили там де, чи як?
Килина. Служила... у одного пана... Нам добре жилося, доки пан живий був... Я спершу ходила в городську школу, а потім віддали мене в швачки... Як пан помер, то звідкись взялась його сестра, вона прибрала все до своїх рук і нас прогнала...

Чутно за хатою гомін.

Хвилимон. Ото ж і дядина ваша, ондечки з кимсь на вгороді гомонить.
Килина. Дядину я либонь тільки двічі й бачила... Піду привітаюсь. (Хоче йти).
Хвилимон. Виходьте иа святках на вулицю... до дівчат...
Килина. Я ні з одною з ваших дівчат не знайома.
Хвилимон. Так що ж, познайомитесь... Хіба довго? Вийшли на вулицю: "Христос воскресе!" - "Воістину!.." От і познайомились.
Килина. Невже так зразу?
Хвилимон. Авжеж. В городі, певно, примхи та церемонії?
Килина. Там така поведенція, щоб хтось знайомий з вами і з тими, з котрими ви схочете познайомитись, підійшов з вами та й познайомив.
Хвилимон. Чудернацько як!..
Килина. А в селі сього звичаю нема?
Хвилимон. Та й зроду-віку його не було!.. Може, й мені не слід було підходить до вас без такого, котрий...
Килина. Так се так трапилось, що я мусила сама озватись до вас та спитати про дядькову хату... Піду до дядини. (Простягає руку). Будемо знайомі.
Хвилимон (почоломкався). Побачимось на святках?
Килина. А мабуть, що так. Я бачила, у вас там на горі качелі стоять. (Пішла на вгород).
Хвилимон. Може, я мушу звати вас по-горолському?.. Я й не спитав, як вас... Знаю, що Килина, а як по батюшці?
Килина (усміхнулась). Обійдемось і без батюшки!..
Хвилимон. Себто згоджуєтесь з нашими слобідськими звичаями?..
Килина. Поговірка каже: "На чиїм возі їдеш, того й пісню співай..."
Хвилимон. А так. Нехай городяне в городах поводяться по-городському, а ми, слобожане,- по-слобідському.

Килина пішла.

ЯВА 4

Виходить Йосип.

Йосип. Хто вона така?
Хвилимон. Кортить? Ач, який цікавий.
Йосип. Ні, справді, що воно за людина?
Хвилимон. Ходім, дорогою розкажу.

Пішли.

ЯВА 5

Данило і Макар.
Данило. Се вєрно, що за торішню ціну я не піду на поденну в якономію... Коли скрізь навкруги ціна пішла вгору, то я хіба у бога теля з'їв?
Макар. Воно, конешне, годиться, щоб так, як ї по других якономіях... Що ж, наші людці маракують і сяк і так, іншого не розбереш... А щоб котрий висловив прямо, що, мовляв, ось так-то і так... то такого промеж нас і нема. Хоч і ти: торік теж сперечався, а опісля...
Данило. Так то ж торік... Кажеш: нема промеж нас такого?.. А може, й знайдеться?., і повинен знайтись... І знайдеться такий!..
Макар. Навряд.
Данило. Ая знаю такого!
Макар. Хвилимон би то?
Данило. А може, й не Хвилимон?
Макар. Так де ж він такий? Хто він?
Данило. Де? Тутечки! А хто він такий? Я!
Макар. Ну, побачимо...
Данило. І побачиш, і почуєш! За торішню ціну я нізащо на світі!.. Як чоловікові не сорок копійок, а бабі не тридцять, так і нікоторої розмови зо мною, як води в рот наберу!..
Макар. Не викрепиш.
Данило. Викреплю.
Макар. Ну, якщо той, то й я за тобою.
Данило. Падлєц буду, викреплю!..

ЯВА 6

Данилиха іде з города, за нею Килина.

Тетяна. Вітай, чоловіче, ось гостю.
Данило. Що ж то за гостя?
Макар. Гляди ж, держи слова. Прощай. (Пішов).
Данило. Додержу. Ходи здоров.
Килина (підходить). Здрастуйте, дядьку! (Кланяється).
Данило. Це ж... либонь Килина?
Килина. Та Килина ж... (Цілує його в руку).
Данило. Це ж ти як: по волі чи по неволі?
Килина. Більш по неволі. Без бумаги не дозволяють в городі жить... Доки жила при матері - не чепали...
Данило. А тепер ти з матір'ю нарізнь?
Килина. Нарізнь.
Данило. Виходить, що треба пашпорта?.. Коли загостювала, то йди в хату, перебудь святки, а там вже поміркуємо...
Тетяна. Похваляється Килина, що вона швачка.
Данило. Та це я знаю. Вчилась же у школі, а потім і шитву навчена. Доки мати при панові знаходилась, їм обом добре було...
Тетяна. От, кажу, коли б вона раніш була прийшла, хоч би так тижнів за два до свят, мала б з шитва чималий заробіток: у нас тепер помеж дівчатьми мода на кохточки та на обсмикані спідниці; хвартухи теж почали обтягувать на пузі, щоб облипав як на обичайці - отак достометнісенько, як у тебе... Чи й голова у тебе вся гребінцями обтикана, як ото у других?
Килина. Як люде, так і я. Адже приказка каже: "З вовками жить, пововчи й вить".
Данило. А звісно... вєрно.
Тетяна. А може, поспієш хоч шапочку пошить моєму малому?
Килина. Ау вас їх багато?
Тетяна. Старшенькому, Гараськові, восьмий пішов; Оринці п'ять; а Василеві два... Були ще старші та повмирали... Се б вже Оленці був би вісімнадцятий; а Павлові шістнадцять... (Зітхнула). Та господь прибрав!..
Данило. З богом на спірку не підеш...
Килина. Я, мабуть, поспію пошить дещо усім трьом... У мене знайдеться і ситчик.
Тетяна. Та невже? От розумниця! Ходім же, ходім в хату!.. Певно, втомилася, доки дійшла з акзалу?
Килина. Ні, я доїхала за гривеника аж до самого села з якимсь дядьком...
Тетяна. З котрим же то? Ходім в хату, там розкажеш..

Пішли в хату.

ЯВ А 7

Сидір виходить

Сидір. Данило, гов! А постривай на хвилину.
Данило (вертається). А що таке? Сидір. Чи правду ж ото каже Макар?
Данило. А чому ж би Макарові і правди не сказати?
Сидір. І ти не в шутки сказав?
Данило. Не до шуток, брат...
Сидір. Іменно. Коли, мовляв, на плечах остання свитина розлазиться, то вже не шутки на думці: доводиться латку на латку налатувати, та вже скоро й латок нестачить... Он як мені тепер!..
Данило. Твоє діло не з медом.
Сидір. Гол, як сокол!.. Все забрали, все поспродали... У тебе нічого не зачепили, бо грошенята здавна водились...
Данило. Які там грошенята?
Сидір. Скажеш, брешу? Завжди було, як поїдеш в город сестру Марфу одвідати, то й привезеш скількись карбованців...
Данило. Не пам'ятаю я того...
Сидір. Отакої вигадай! Було, як тільки підоп'єш трохи, зараз і хвастаєш, що ось-то яка у мене сестра Марфа: і розумна, і багата, і мене награждає!..
Данило. Може, й було колись...
Сидір. А в мене ніколи того не було... Так не підеш на поденну за торішню ціну?
Данило. Не піду.
Сидір. Давай руку, і я з тобою! Нехай з мене дві шкури здеруть, нехай хоч і закатують, а вже я слово додержу. Осе біжу до лавошника, чи не позиче хоч скількись там хунтів пшеничного борошна на пасочку.
Данило. Багато лавошникові винен? Сидір. Якось спроможусь, то й віддам!.. Може б, ти зарятував мене?
Данило. У самого зосталось на один тільки заміс.
Сидір. Ну, прощавай. (Хутко пішов).
Тетяна (у вікно). Іди вже в хату. Чого се він приходив?
Данило. Прохав борошна пшеничного позичить.
Тетяна. Що ж, позичиш?
Данило. Ні. Дай йому руками, то не виходиш ногами... (Пішов у хату).

ЯВА 8

Ванька і Митька.

Ванька. Та се ж ти всі гроші повиграєш у наших хлопців на святках!..
Митька. А хіба-разві мало я їх програв? Бувало, як украду у батька якого двогривеного чи злотого- зараз і програю. І били ж мене батько за се, драли як Сидорову козу!.. Ну, тепер наша взяла!..
Ванька. І як ти так ловко навчився?.. А де карт здобув?
Митька. В городі, в трактирі, у одного парня, у того, що чай подає, у нього навчився грати, у нього й карти купив.
Ванька. Багато заплатив за колоду?
Митька. Сорок копійок.
Ванька. Ой-ой-ой!.. Аж сорок копійок?
Митька. Разлі єто так дорого? Се ж не нові, нові так вони ще дорожче стоять.
Ванька. Хіба дорожче?
Митька. Є такі, що по три цілкових.
Ванька. От так дорожнеча!.. А за науку багато дав?
Митька. Віддав кумачову рубашку, гармонію і руб серебра.
Ванька. Ой-ой-ой! В тебе була і кумачова рубашка? От щасливий!..
Митька. Ловка була рубаха!.. А за гармонію три цілкових серебра заплатив!
Ванька. Певно, в городі чимало грошенят заробив?

далі >>>


[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua