[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон

<<< назад

ДІЯ ТРЕТЯ

Ті ж обставини, що і в другій дії.

ЯВА 1

Єлисей і писар.

Єлисей (за лаштунками). Випряжи ж коняку та зараз збігай до плотника, спитай: чи скоро буде готовий? (Входе в ворота з одного боку, а йому назустріч з другого боку - писар).
Писар. Какоє яеожиданноє столкновеніє: ви только што под'єхали до двора, как і я тут как тут. Ето как у куплетах гдєсь-то єсть такая строчка: "наш пострєл вездє поспєл". Я утверждаю, що ето "е інакше, как окончательно обоюдная симпатія! Даже лошадь моя влюблена у вас. Ах, какоє ето умноє животноє! Оно понімаїть, што іздєсь дають йому вволю овса лібо ячменя, і потому само на поворотку звертаєть... Но тревожноє обстоятельство заінтересовало меня окончательно. Што ето у вас на фургоні за ящик, похожий на гроб? Бить можить, папаша волею божію?..
Єлисей. Ні, ще мучаться, мабуть, скоро вже покинуть білий світ.
Писар. Так ви заблаговременно і гроб? Да, да, ето дєлають многіє старики: но только што ваш папаша не так єщо стар, штоб... І надежди на виздоровлєніє нікакой?
Єлисей. Нікоторої.
Писар. Значить, ви папашу порядочно тогда штовхнули?
Єлисей (з жахом). Коли? Що це ви?
Писар. Как "коли"? З того самого случаю. Заболіваємость вашого папаші не іначе как послєдствіє чрезвичайного штовханія. Конечно, не я єто говорю, боже меня сохрани; но другіє, коториє...
Єлисей. Хто ж другі?
Писар. Мало лі хто? А пригадайте, што когда єта самая ссора ваша пройзошла, то супруга ваша оченно голосно воскрикнули, што ви убили батька?
Єлисей (тривожно). Невже? Ах ти ж ідолка!.. Правду мамаша говорять, що моя жона найлютіший мій ворог. Так я ж з нею порішу...
Писар. Што ви, што ви? Друг мой, заспокойтесь!
Єлисей. Заспокоюсь тоді, як розведусь з нею, потому що обридла вже вона мені... Ось я зараз її спитаю, нехай у вічі при вас скаже... (Гука). Вар-варо!
Писар. Позвольте. Бить можеть, ето сни тогда со страху наболтали?
Єлисей. Ах ти ж дурище, аж ти ж самашедча!..
Писар. Заспокойтесь, пожалуста, заспокойтесь. Ну, а доктора не приглашали?
Єлисей. Доктора? Навіщо ще й доктора? За тим хіба, щоб тільки даром гроші переводить? (Оглядається). Ви скажіть мені по совісті: ви друг мені?
Писар. Вєрний і нелицемєрний до гробовой доски!
Єлисей. То будемо говорить з вами по-прахтичному. Хіба не все рівно:, чи папаша раніш годом помруть, чи годом пізніш?
Писар. Да, конешно... Ну, а єжелі вашому папаші указано свише прожить єщо десятки годов?
Єлисей. Навіщо? Яка кому користь від того?
Писар. Да, да... Друг мой! Послушайте ви меня: покличте доктора. Такой ви багатий господин і скупітесь? Папаша оставляїть вам такое состо'яніє, а ви?..
Єлисей. Положим... Так що ж, як состояніе, то й жить сто годів? Задля чого? Ви думаєте, я не розпитував хвершала об їхній болісті.
Писар. Значить, все-таки хоч хвершала приглашали? І ето хорошо.
Єлисей. Ні, не приглашали, а я зустрів хвершала у городі, на базарі, і розбалакались. Ну, і він сказав -так: "Єжели как тельбухи перетліють від горілки, то нічого не поможе... Можна б, каже, кров кинуть, либо антимонії..."
Писар. Какой же ето хвершал?
Єлисей. Та ви, певно, його знаєте: Микита Архипович!
Писар. Позвольте! Микита Архипович коновал.
Єлисей. А хіба не все рівно?
Писар. То єсть, да... Наука, так она соєдіняїть... Точно, што Микита Архипович учон і очень учон. Ну, тольки он по конской часті... а до папаші не мішало б пригласить доктора.
Єлисей. Обійдеться, лишній захід і без надобності.
Писар. Говорять, што ви окружили папашу надзором, штоб нікто їм не повиновался? Єлисей. А що ж, давать їм волю?

ЯВА 2

Ті ж і Олімпіада.

Олімпіада. Вже вернувся? Що, купив? (До писаря). А я й не бачу. Здрастуйте.
Чоломкаються. А як здоров'ячко Олексія Даниловича?
Писар. Нічого, здоров, кланявся вам... Только діла не дозволяють йому да... печальний финал у вас приближається.
Олімпіада. Іменна. Заходився старий помирати у робочу пору. Молотьба приспіла, а тут з ним воловозься.
Єлисей. Чуєте? Вони кажуть, що пішла поголоска по людях, нібибто папаша від того хворі, що я їх тоді силно штовхонув...
Олімпіада. Хто ж це пустив таку поголоску? По-кажіть мені його, я йому пащеку роздеру. Упав сам старий і вдарився грудьми об вугол скрині... бо п'яний був.
Писар. Могу подтвердить, што бил совершенно тверезий.
Олімпіада. Товкуйте своєї!
Писар. Увєряю вас.
Єлисей. І кажуть знову, що ніби Варвара галасала, що я убив батька. Чули ви таку новину?
Олімпіада. А що, сину, не казала я тобі, що найлютіший твій ворог - твоя жінка?
Єлисей. Та тепер і я бачу!..
Олімпіада (до писаря). Бачите, яку напасть взяли собі за невістку? Батько її мошелник сібірний обдурив нас, замість трьох тисячів приданого, дав тільки сто карбованців!..
Єлисей. Я її допитаю!.. От сатана!..
Писар. По штоб окончательно затулить брехунам роти, лучшеє средствіє - пригласить доктора.
Олімпіада. Що, дохтуря? Та нізащо на світі. І я, як буду помирать, то велю тобі, сину, щоб дохтуря ані на поріг.
Писар. За што ви так на докторов?
Олімпіада. За що? А ось за що. Ось послухайте. Було у мене шестеро діточок, як янголов, як харуїмов: чотири синочка і дві дочечки. Ох, не можу розказу-вать без сліз. (Витира квартуком очі). Старшень-кому було уже тринадцять годків, а ось цьому лобу-ряці - цей же падлец у мене мезинчик! (Усміхається). Цьому тоді тільки що минуло п'ять годочків. Ох!.. Ми тоді содержували у Бердянському шиньок, не який-небудь простий шиньок... О, ні! У мене усе було по-благородному.
Єлисей. До нас заходили випить і закусить пароходні копитани, боцмани, всякі агенти, ліверанти...
Олімпіада. Усьо, усьо було прилично! У сусідськім дому жив дохтурь, у котрого було двоє дітей хлопчик і дівчинка. (Вийма пачку з табаком).
Покуріть нашого.

Крутять цигарки.
А ви не привезли мені газет на папироси, бо ті, що ви подарили, я всі вже потребила.
Писар. Ах і забілі.. Но я привезу непремєнно - Сенатскія вєдомості.
Олімпіада (закурила). Ох!.. І була у того дохтуря собака кудлата...
Єлисей. Водолаз.
Олімпіада. Еге ж, Водолаз! Собака ця часто бігала до нас, і діточки мої гралися з нею. Як удруг заслабли дохтурські діти діхкириком. Дохтурь зараз спровадив їх у город Керч, до своєї сестри... Ох... Проходить день, проходить другий, а на третій - заслаб мій старшенький синочок, Андруша,- понімаєте? Я думала сперначалу, що то простуда, аж на другий день йому гірше. Тепер видумали якусь сироватку від діхкирику. Видумали, мовляв, у свинячий голос, як вона вже мені не потрібна!.. Біжу я до дохтуря і розказую йому усе, як провзойшло. "Когда заболєв?" питає. "Учора, кажу, од вашої собаки дольжно буть заразився". "Почому ж ви учора не прийшли?" Чуєте? Почому я учора не прийшла? Яке йому діло? Ото прийшов він до нас у комнату, оглядів хлопця і говорить: "Сейчас надобно відділить його від других дітей". Куди я його, питаю, відділю, кватирю йому особливу найму, чи як? "Да, каже, особливу кватирю". Тут я вже не видержала. Господин дохтурь, кажу, ми люде тоже з понятієм; ви пропишіть лікарствіє дитю, а химеров-хвокусов не приставляйте!.. Він здвигнув плечима, сів до столу, щось нашкрябав на папірцеві і дає мені; я вийняла 25 капєєк і кладу перед ним. Він взяв того четвертака на долоню, підкинув його разів двічі, а далі й каже: "Пошліть еті дєньги в аптеку з рецектом". Хутко встав і, не сказавши даже до свиданія, грюкнув дверима. Хотіла я услід йому гукнуть: головою! Та якось удержалась. Ох!.. Принесла я лікарствіє, помазала раз, помазала удруге - не помага. Я знов до дохторя. "Што вам?" пита, зустрівши мене на порозі. Яке ви, кажу, лікарствіє дали, що не помагає? А він мені: "Ідіть, каже, до других докторів!" і зачинив двері. Пішла я по других докторях,- ні одного не застала дома. Приходжу додому, Андруша вже хрипить, і нянька каже, що вже й Петя почав бухикать. Я знов до дохтуря. Він одхилив двері та й каже: "Ви меня не послушали, так ідіть до коновала". Я й кинулась було шукать коновала...
Єлисей. Видите, сам дохтурь совітував коновала.
Писар. Да што ви, господа! Ето ж он у насмєшку сказал!
Єлисей. Як, у насмішку?
Олімпіада. Опісля вже мені люди розтлумачили, що то була іменно насмішка, а сперначалу я кинулась було шукать коновала.
Єлисей. Справді насмішка? От штука!..
Олімпіада. Авжеж, насмішка! Так я вас питаю: єжели дитьо уже хрипить, а друге почина бухикать, то разлі можна насмішку строїть?
Писар. Нуте, нуте! І чим все окончилось?
Олімпіада. А тим, що вже як п'ятий дитьонок заслаб, то прийшла до нас сестриця моя, Лизя, дай бог їй здоров'ячка. Ухопила оцього вилупка на руки та й понесла до себе в дом... Таким способом і відволали цього, а останні п'ятірко у вісім день всі преставилися, як язиком злизало. Ох!.. (Витира очі).
Писар. Но почему ви доктора с самого начала не послушали і не отділіли больнаго?
Олімпіада. Почому, то інша річ. Не послухала, та й тільки... А як він смів насмішку строїть, що до коновала мене спроваджував?
Писар. Да, конешно... Но штоби проізнести правильний приговор, закон требуїть, штоби обі сторони були вислушані, а так как одна сторона отсутствуїть, то дєло ето надо отложить... А ви вот што. Дозвольте мне, привезти до вашого старичка доктора?
Олімпіада. Нізащо на світі! І даром не хочу дохтуря бачити в своїй хаті!.. Зненавиділа я їх, усіх дохтурів!..
Писар. Хм. Жаль, жаль старичка, окончательно жаль.
Олімпіада. Коли б ви з ним стільки попомучились, як я, не жалкували б.
Писар. Да, разумєєтся... Недаром какойсь-то писатель сказав: "Ніхто не вєда, как хто обєда". Ето, так сказать, дєло семейной почви...
Єлисей. А знаєте, мамашо! Краще б ви почастували гостя.
Писар. Не безпокойтесь, не вип'ю ані вот столечкі! Визван к земскому, по какомусь дєлу, а он не любить, когда запах услишіть... Он, собственно, і уважаїть меня за мой трезвенний образ поведеній. На обратном турне я ваш гость.
Єлисей. Заїздіть. Я оце зараз покладу вам у повозку хоч парочку кавунчиків.
Писар. Чувствітельно благодарен.

Єлисей пішов.

Заєду обязательно. Ах, как жарко!.. Позвольте іспить водиці?
Олімпіада. Ось я зараз винесу.

Пішла в хату.

Писар (сам). Одначе, как хорошенько приглядається до єтіх людей, то видиш, что оні могуть окончательно довести практику до жестокосердія.

ЯВА З

Яків (іде до комори, побачив писаря). Отуди к бісу, чортяка писаря піднесла!.. (Хоче іти назад).
Писар. А подойди сюда, маладець.
Яків (підходе). А чого вам?
Писар (оглянувся). А скажи мені, ти видал, как у жнива була тут сторія і как молодий хазяїн штовхнув старика?
Яків. А чому ж не видав? Та хіба тільки я один видав? Перш вони скільки разів лаялися промеж себе і за груди хапали один одного; а це вже син батька бабахнув так, що мало й духу йому не виперло!..
Писар. А єщо хто видав?
Яків. Гаврило воловик бачив, Микита, той, що біля робочих коней знаходиться, і той бачив... І багато людей бачили...
Писар. А тебе як звуть?
Яків. Як? Яковом Балабаном звуть. (Пішов).
Писар (подумав). А что єжелі, примєром, всьо ето списать на бумагє товково і хорошим почерком і подать господину прокурору лібо судебному слєдователю?.. Но разві ето в нашій мєстності первой такой случай? Не полезнєє ли будеть напужать етіх самих моїх друзей, што, значить, єсть свідєтелі, котрі могуть і присягнуть? Сколько, примєрно, можна получить з них за етот самий іспуг? Упустить такси случай, імєя семеро дітей і жену з городскіми требованіями, благоразумно лі будеть с моєй сторони? Надобно ето проізшествіє обсудіть спокойно і окончательно хладнокровно.
Олімпіада (виносить воду). Ізвольте водиці.
Писар (п'є). Прохладился і благодарю. І з тем до приятного свиданія.
Олімпіада. Заїздіть же.
Писар. Непремєнно. Та єслі би я і не захотєв заєхать, то лошадь сама повернеть, потому што она так же улюблена у вас, как і я.
Олімпіада(погрожує йому пальцем). Ну-ну, ви, мартопляс!..
Єлисей (виходить). Поклав аж три кавунчика.

Олімпіада понесла кухоль.

Писар. Благодарю.
Єлисей. Зараз получив знов повістку. (Показує бумагу).
Писар. Жалоби рабочих?
Єлисей. Жалоби - то особливе діло; а це від станового. Видите, яка штука. Великий шлях, котрий іде межи моєю і сусідською землею, з города на Блигадирову, я з свого боку заорав; теперечки становий присікується, щоб я одбив борозну по старому шляху.
Писар. Да, ето такой закон.
Єлисей. Закон? Ні, не повинно бути, певно тут є якась помилка. Помилуйте!! Я за землю платю повинності і всякі налоги в казну і в земство, а по ній другі будуть їздити? С какой ікстаті, по якому положенію?
Писар. А кудою ж їздитимуть люде, єжелі ви засєєте дорогу?
Єлисей. Нехай мені платять за те, що їздитимуть по моїй землі. Платять же по декотрих городах мостове, за пороми?
Писар. То мостовой і шосейний налог.
Єлисей. А мені нехай платять ґрунтовий налог.
Писар. Не, не будуть платить, а потягнуть вас в суд.
Єлисей. А я певен, що це якась помилка. Доки люде не так уганялися за землею, доти і одводили широкі шляхи; а тепер, коли один другому готов горлянку перегризти за ступінь землі, повинно уже інакше бути. Може, другим байдуже до цього, а я доберусь до краю.
Писар. Одначе мені пора їхать. До свиданія, друг любезний. То єсть, как я вас тепер люблю, так ви, бить можеть, і не повірите? (Цілується).
Єлисей. І я вас сильно люблю.

Писар пішов.

Здається, і розумний чоловік, а виходить дурак: не все поніма.

ЯВА 4

Олімпіада. Поїхав? Ти, сину, напути Варвару, щоб вона прикусила язика.
Єлисей. Треба буде нам обміркувать діло об розводі...
Олімпіада. Ага, насилу переконався, що мамаша правду каже?
Єлисей. Авжеж, правду.
Олімпіада. Нарочито зміряла очима батька. Ой, либонь домовина буде коротка?
Єлисей. Два з половиною аршина завдовжки, чого ж коротка?
Олімпіада. Забув, що як чоловік помре, то витягується?
Єлисей. То можна буде трохи підогнуть ноги.
Олімпіада. Еге, підогнеш, як задубіють. Ти як-небудь крадькома зміряй мотузочкою.
Єлисей. А що вони зараз, лежать?
Олімпіада. Стогне. Питаю: може, води дать? А вія, як скажений, маха руками, щоб не говорила до нього.
Єлисей. Якісь злі зробились! Може, я їх зміряю, як заснуть? Треба, мабуть, буде хреста хоч зеленою, а хоч білою краскою помалювать.
Олімпіада. Почни вигадувати, обійдеться!..
Єлисей. У сусіда-панка недавно красили дах на вітряку, може зосталося -я випрохаю.
Олімпіада Хіба випрохаєш!..
Єлисей. О, гляньте, щось під'їхало до нас! Якась пані.
Олімпіада. Пані? Чого їй треба? Я така нечепурна, піду причепурюсь. (Пішла в хату).

ЯВА 5

Бариня - благотворительниця і Єлисей.
Бариня. Здоровенькі бувайте! А скажіть, будь ласка, чи дома господар цього хутора?
Єлисей (дивується). А єжели так што дома?
Бариня. А де ж він?
Єлисей. А єжели і с тем, што ето я?
Бариня. Ви самі господар і є? От і гаразд.
Єлисей. А дозвольте спросить: почому "гаразд"?
Бариня. Зараз з'ясую вам, у чім річ.
Єлисей. Як ви гаварите? - "З'ясую"? Што воно такоє: "з'ясую"?
Бариня. Не розумієте хіба? Ви українець?
Єлисей. Ви желаєте знать, чи ми тут тутешні? Ні, ми недавно переселились сюди із Таврії.
Бариня. Яку ви мову краще розумієте: велико-руську чи українську?
Єлисей. "Мову"? Значить: розговор?

Бариня кива головою.

Как я обучався в городськом училище, так кажется так, што понімаю... Тольки не в етом самом дєло...
Бариня. Ав чім же?
Єлисей. Мне вдивительно ужаоно, што значить, как ви у шляпці, з зонтиком, в пальчатках і вобче по-благородному зодєтиї і оп'ять же у хваєтоні єдете, а розговорюєте по-простому, по-мужицькому!..
Бариня. Ви желаете, чтобьі я говорила с вами по-русски?
Єлисей. Так воно будіть приятнєй.
Бариня. Хорошо. Дело вот в чем. Недавно у нас организовалось благотворительное общество, ближайшая цель которого - устройство яслей в некоторьіх селах й деревнях местного района. К зтой високо гуманной й благороднейшей цели в висшей степени симпатично отнеслись многие высокопоставленные лица й даже начальник губернии. Позтому многие из членов нашего юного общества, в том числе й ваша покорнейшая слуга, взяли на себя труд обьездить всех наших землевладельцев, рассчитывая на их активнеє сочувствие... Могу ли надеяться, что й вы не откажете нам в посильной помощи?
Олімпіада (стала на порозі, говоре убік). Про віщо це вона белькоче?
Єлисей. Я... Здається, я не глупак і вчив в училище кратку священну сторію, ріхметіку і все прочеє, а не пойму, што вам требується.
Бариня. В таком случае, бить может, ви поймете, когда прочтете вот эту бумагу? (Дає папір).
Єлисей. Як прочитаю, то скорєй пойму. (Бере папір). Скоропись дробная, как мак, а какая длинная бумага. (Довго чита). Я, штоб усе понять, так не поняв, потому заковиристо очень написано... Ну поняз тольки, што как будьто би про какієсь ясла говориться і об дєньгах... Так етоє дєло вас не касається.
Бариня. Как? Вы же владеете тремястами десятин земли?
Єлисей. Так што ж з того? (Оддає бумагу).
Бариня. Ну вот я й прошу вас от имени нашего общества, пожертвуйте сколько можете.
Єлисей. Ми не з тих, котрі жертвують... Єжели жертвують дворяне либо купці, так ми не з дворян і не з купечества.
Бариня. Жертвуют не только дворяне й купцы...
Єлисей. Ви хочете, штоб я ясла вам прожертвовав? Так у мене єсть їх чимало, і я можу одні подарувать. А касаємо дєнєг, так єто глупая хвантазія.
Бариня. Так вьі не сочувствуете?
Єлисей. Про те, што ми чувствуємо, ето наше дєло.
Бариня. Ведь вам же известно, что в рабочую страду отци й матери, отправляясь на полевьіе работы, часто оставляют крохотньїх детей без всякого присмотра й сколько вследствие зтого бивает несчастных случаев?
Єлисей. Ето вєрно! У нас тут по сусєдству недавно свиня скушала ребйонка...
Бариня. Ну, вот видите, как зто ужасно... А при существовании яслей зтого, наверно, не случилось бы.
Олімпіада (підходе). Ви хто ж такії будете?
Бариня. Я член благотворительного обшества.
Олімпіада. Не слихали ми про такоє обчество. Так што ж вам требується?
Бариня. Я уже обг>яснила вот... хозяину.
Олімпіада. Ето мой синок.
Бариня (до Єлисея). Угодно вам что-нибудь пожертвовать?
Олімпіада. Ви при монастирі состоїте, чи как?
Бариня. Нет, не при монастьіре. (До Єлисея). Я вас спрашиваю: угодно вам что-нибудь пожертвовать?
Єлисей. У меня хоча і єсть двоє маленьких дітей, но у нас, слава боту, єсть кому їх приглядіть.
Бариня. Но у других некому.
Олімпіада. А нам якая надобность до других?
Єлисей. Нехай ті, у котрих нема кому приглядіть дітей, кладуть їх у ясла, а нам без надобності.
Бариня Так не пожертвуєте?
Єлисей. Ані капейки!
Бариня. Какие же вн бессердечные люди!
Олімпіада. Ми какі єсть, такі і будем. А ви часом не з тих, що бунтують людей?
Бариня. Невежды ви, грубне, дерзкие. (Хутко іде).
Олімпіада. Шкода, що нема тут урядника.
Єлисей. Та ну, мамашо, оставте.
Олімпіада. Чого там "оставте"? Ач як скоро хвостом повіяла з подвір'я. (Іде до воріт). Що, у хваїтоні?
Єлисей. Та ще й на резинках...
Олімпіада. Що ж воно оце таке? Може, й справді що путнє? Щоб не було чого. Ну що, як вона жінка помошника справника, а може й самого справника?
Єлисей. Не дольжно буть, бо спершу почала зо мною розмовляти ломалоросіянські...

ЯВА 6

Ті ж і Гаврило.

Гаврило. Господа хазяїни, давайте нам рощот.
Єлисей і Олімпіада. Що це за новина?
Гаврило. Мені і жінці давайте рощот.
Олімпіада. З якої ж причини?
Гаврило. Я служить у вас більш не можу: як не кренивсь, а далі не можу.
Єлисей. Це щось на тебе напало.
Гаврило. Ні, не на мене напало, а нападають на мою жінку, що глевкий хліб пече. А хіба вона в тім винна? За сніданком Яків жбурнув шматком глевтяка прямо жінці в пику... Я стерпів сьогодня, а вдруге навряд чи стерплю, то щоб, бува, не вчинилось душогубство. Воно краще, як від гріха далі... Давайте нам рощот.
Олімпіада. Коли жінка не хоче зоставатись, нехай бере рощот, а ти зоставайся.
Гаврило. Ні, і я не зостанусь.
Олімпіада. Невже так закоханий у своїй жінці?
Гаврило. І нащо б я отакі дурощі провадив?
Єлисей. Добудь же хоч місяця.
Гаврило. Призначте жінку до другої роботи, то добудемо.
Єлисей. Нехай вона завтра іде на тік, до машини.
Гаврило. Отак і краще. (Пішов).
Олімпіада. Що це за сторона, що це за народ?
Єлисей. Народ зовсім таки інакший, ніж городський.
Олімпіада. Прийдеться нам, мабуть, до сельських норовів призвичаюватись, не інакше. Інший такий недоторка, що й слова йому упоперек не скажи... Хоч би і оцей Гаврило: тихонею вбачається, а скажеш йому яке прикре слово, то так зиркне очима, неначе стріскать тебе хоче. Ну-ну, сторонка!.. Ну-ну, людці!.. Піди ти та присмири отого невігласа Якова. З якої це причини він задумав святим хлібом у твар жбурляти? Хіба не зна, що то ж таки й гріх?
Єлисей (іде). Він діждеться від мене потилишника. (Пішов).
Олімпіада. Що воно і справді ото за бариня така? Коли б нам через неї не вскочить у яку оказію!.. Розбери її, чого вона заїздила? Намолола-намолола цілий ворох якоїсь нісенітниці, а потім: "прожертвуйте", каже. А куди прожертвовать і навіщо, то й не розбереш. Чи то якому началникові на подарунок, чи на менини, чи!.. Така ж збиранина либонь не жіноче діло? У городі Бердянському таку збиранину робили околодочні надзирателі. Куди ж вона відціля поїхала, чи не до сусіди-панка? (Пішла за ворота).

ЯВА 7

По довгій паузі з хати чутно голос Ґнота.

Гніт (здавленим голосом). Гей!.. Хто-небудь... Душно... Ради бога!.. Єлисею!.. Варваро!.. Хто там є у подвір'ї?
Варвара (іде з города). Не хотять дівчата вибирать огірків. "Ми, кажуть, не наймались у неділю робить..." Нехай свекруха попробує їх уговорити, а мені вже обридло... Ой батечку! Як глянула я на труну, так мороз поза шкурою і пішов.
Гніт (гука). Гей!.. Хто там?.. Невістко!.. Варваро!..
Варвара. Свекор гукає? Так і є, що він.
Гніт. Варваро!..
Варвара. Невже мене кличе? (Хутко пішла в хату).

ЯВА 8

Яків (крадеться до комори). Коморя не замкнена, от ловко! Де вони те сало ховають? Хоч би шматочок знайти, їсти хочеться, аж печінки підпира!.. (Пішов в комору).
Єлисей (крадучись за Яковом). Он яке завелось, по коморах починають нишпорити.
Яків. Знайшов, одрізав невеличкий шматочок, підживлюсь хоч і з глевтяком, (їсть).
Єлисей (вхопив його за руку). Ах ти, злодюго!
Яків. Що?
Єлисей. Ти вже починаєш сало красти?
Яків. Я взяв шматочок, а не вкрав; хіба по стільки крадуть?
Єлисей. Віддай, віддай зараз! (Хоче відняти).
Яків (з'їв сало). От уже і з'їв. (Тікає).
Єлисей. Ах ти, таганрозький жулик!
Яків (за лаштунками). Не лайтесь, бо я такий, що не змовчу!!
Єлисей (за лаштунками). Ти мене лаятимеш? Крадеш та ще й лаятимеш?
Яків. За що ви б'єтесь?
Єлисей. А ось за що, ось за що!..
Яків. Калавур!.. Пусти!.. Душогуб!.. Батька убив і мене хочеш убити? За що ти мене терзаєш? Пусти!.. Я, я тебе спалю!..

Галас стиха.

ЯВА 9

Варвара і Гніт.

Варвара(вводить Ґнота). Ще, ще посилкуйтесь і дойдете до призьби... (Саджає його на призьбі).
Гніт (по паузі). Ледве... ледве не задихнувся...
душно зробилось... Кров налягла на груди... Спасибі тобі... Ох... де ж хазяїни?..
Варвара. Та все ж з робочими... невправка...
Гніт. Пропадаю, нагло пропадаю... Усім байдуже... Отака подяка... Нема у мене сем'ї, нема і не було її... а я думав є...
Варвара (жалує його). Ви, таточку, простіть мене, що я тоді зопалу нажалувалась на вас Єлисеєві... я й не думала і не вповзла, що він кинеться на вас, мов звірюка...
Гніт. Так, так... Син на батька, мов звірюка... Я винен сам. Коли б не вдарив тебе...
Варвара. Та як ви там ударили? Я здуру почала ґвалтувати, а воно й не боляче було... Не сердьтесь на мене, таточку... (Цілує йому руку).
Гніт. Бог з тобою... Я не маю гніву на тебе... Син, як звірюка, на батька... (По паузі). Казав Єлисеєві, щоб лікаря, не послухав... Старій казав... О гадина, ящірка!.. Хотять швидш мене здихатись... Скоро, скоро здихаються...
Варвара. Коли б ви знали, як мені раптом стало вас жаль... Так жаль, що й господи. (Оглядається). Покрепітесь, таточку, до завтрього! Вже що буде, то буде, а я крадькома запряжу коняку та й поїду у город по лікаря.
Гніт. У грудях сперло... клекіт якийсь... Уранці повну жменю чорної кріви виплював... тепер вже й не одкашляну... сперлось під грудьми... Знемігся...
Варвара. Ой, покрепітеся ж до завтрього... Сьогодня не можна викрастись... Хіба під вечір, як Єлисей піде за поденними.
Гніт. Важко дихать...
Варвара. Невже ж хвершал правду сказав, що ви скоро помрете? (Плаче).
Гніт (тривожно). Який хвершал?
Варвара. Єлисей у городі розпитував якогось.
Гніт. Ну?
Варвара. Сказав: "Купуйте заздалегідь домовину". Ой, не вмирайте, таточку!
Гніт. Сказав, що помру?
Варвара. Еге ж. А Єлисей повірив і вже купив...
Гніт. Що купив?
Варвара. Домовину. І хреста вже зробили.
Гніт. Хреста?
Варвара. Ой, цитьте, не гомоніть так!.. Не кажіть, бога ради, не кажіть, що я вам виявила... Покрепітесь, голубчику таточку, до завтрього, а я лікаря привезу.
Гніт. Вже й домовину купили і хреста зробили?
Варвара. І місце задля ями обрали і яму вже до половини викопали.
Гніт. Га? (Криком). Лікаря, лікаря!.. Живцем в домовину хочуть покласти!.. Рятуйте!.. Лікаря!.. Хто в бога вірує, рятуйте!..

ЯВА 10

Ті ж, Олімпіада і згодом Єлисей.

Олімпіада. Що тут таке, що? Чого він надвір виповз, хто його виволік?
Варвара. Я.
Олімпіада (до Варвари). Навіщо, задля чого? (Іде до Ґнота).
Гніт. Геть, геть, жабо!..
Єлисей. Ви, папашо, не воюйте, а йдіть краще в хату. (Хоче його взять).
Гніт. В домовину?.. О виродку!.. Рятуйте... Син батька живцем в домовину...
З-за хати починають виглядать робочі.
Єлисей. Ну і чого ви скандалите? Он і люде вже сходяться на ґвалт.
Гніт. Нехай чують люде, нехай!.. О гаде!.. (Його почина душить кашель).
Олімпіада (одступа). Він такі страшні очі робе... Цур тобі, пек...
Єлисей. Може, вони вже доходять? Либонь витягуються...
Гніт. Звірі, людоїди...
Єлисей. їм вже невітьщо ввижається: якісь звірі та людоїди.
Олімпіада. Справді витягується... (Убік). Ой, коротка буде домовина. Єлисею... Свічку, свічку мерщій принеси страшну та пасалтир... Скорій треба дати йому свічку в руки, щоб з свічкою преставнвся, а до голови притулити пасалтиря...

Єлисей хутко побіг в хату, звідти виніс воскову свічку і псал-тиря; свічку він силкується всунути батькові в руки, а псалтиря дає Варварі.

Варвара. Ой таточку, покрепітесь хоч до завтрього!..
Єлисей. Візьміть, папашо, свічку. (Свічка пада).
Олімпіада (штовха Єлисея). Проси благословення, воно так годиться. Бач, доходить вже...
Єлисей. Вони ж вже навряд чи й тямлять що. І свічки не вдержали... (Стає навколішки). Одначе благословіть, папашо.
Гніт (по довгій паузі). Будь... проклят, трижди проклят... (Кашель душить його).
Єлисей (встав з колін). Бачите, вони вже не в своїм умі.
Олімпіада. Цить... Кінчається, конає... Пасалтиря, пасалтиря мерщій до голови.

Гніт помирає. Пауза.

Варваро! Позакривай свекрові очі. (Зітхає). Вічний покій тобі, моя вірная дружино... (Витира очі хвартухом).
Хтось з робочих. Невже заплаче?
Варвара (мов остовпеніла). Померли?..

ЯВА 11

Гаврило (вбігає). Пожежа! Пожежа!
Олімпіада, Варвара і Єлисей. Як? Що? Де?
Гаврило. Заразом зайнялись середня скирта пшениці і клуня...
Олімпіада. Ґвалт, рятуйте!.. (Побігла).
Єлисей. Це Яків, Яків підпалив... За урядником зараз, за соцьким. Держіть Якова, не пускайте... Рятуйте. На пужар, на пужар... (Побіг).
Варвара. Ой боженьку милий. Ой, що ж оце вчинилось?.. (Ламає руки). Ой таточку, це ж за вас господь нас всіх карає...

Кінець

<<< назад



[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua