[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон

<<< назад

Горнов. Не веліть йому водитись зо мною. Пошліть його до Ізмайлових в навуку, там він навчиться у кукол гратись.
Воронов. Что-с? Ви забиваєтесь, милостивий государь.
Борис. Я слушаю й удивляюсь только всему тому, что ви, папа, говорите. Вас зти два года так изменили, что я, право, не узнаю вас.
Воронов. Помолчи, друг! Ми с тобой после поговорим.
Борис. Тошно даже слушать. (Пішов у свою кімнату).
Воронов. Видите, зто все ваше влияние. Он у меня прежде зтого не смел.
Горнов. Тоді, як був ще малим.
Воронов. Нет-с,- всегда!..
Горнов. Та він же два роки і не був дома; а два роки - це не малий час.
Воронов (ходе по кімнаті). Да, ви философ! У вас ведь на все готов ответ.
Горнов. Мені здається, що й у кожного чоловіка розум завжди повинен бути насторожі.
Воронов. Философ, философ! Й если я вас спрошу, зачем ви говорите со мною по-малорусски, у вас также найдется ответ?
Горнов. А звичайно...
Воронов. Любопнтно...
Горнов. Я не хочу говорити по-руськи та й одвик-таки од мови, живучи чотири роки помеж крепаками,- це во-первих...
Воронов. Однако ж ви читаєте русские книги?..
Горнов. Читаю! Німецькі читаю, і французькі, і навіть латинські... Але ж читати і говорити, це дві речі зовсім різні. Як поляки кажуть: "То соs inego!.."
Воронов. Да ведь я сам малоросе, а вот же говорю по-русски...
Горнов. Через те ж я і балакаю з вами по-українськи, що знаю, що вн українець і знаєте мову, і що колись і сами балакали зо мною по-своєму. Може, це тоді було в моді? Ви перемінились, а я не хочу хамеліонничать! Тут, бачте, багацько залежить і від того, з ким нам найчастіш доводиться діло мати. Ви промеж панами буваєте, а я промеж мужиками вештаюсь. Стало буть, тут діло навику: а привичка, кажуть, друга природа. От якби наша розмова приняла характер надто спеціальний, ну тоді я, може, спасував би... А доки ми перекидаємось словами, збиваючи тілько піну в роті.
Воронов. Но ведь будете же вн служить?
Горнов. Ні.
Воронов. Могут же дворяне вибрать вас на какую-либо должность?
Горнов. Це інша річ. Але і без вибора, без наказу вже служу ділові.
Воронов. Но ведь вы дворянин? Да-с? А ведете-то ви себя вовсе не по-дворянски.
Горнов. Хто як розуміє людське поводження!
Воронов. Да-с! Ви не по-дворянски поступаєте!
Горнов. Наплювать!
Воронов. Как наплевать? На кого наплевать? Вы дерзки! Справедлива пословица, что "яблочко от яблоньки"!.. Знаєте ли вн, милостивий государь, кто был ваш отец?
Горнов. Ви, може, хочете натякнути на те, що я з мужичого роду? Що мій отець, тільки дякуючи власним заслугам, здобув дворянство і полковничий чин? Натякайте, я від цього не почервонію. Ніколи я не одречусь од свого роду. У мене ще й досі є живі дядьки по батькові - один простий гречкосій, а другий солдат,- і я ними не гордую.
Воронов. Правда, говорят, что...
Горнов. Що з хама не буде пана?.. Я й не лізу в пани.
Воронов. Нет-с, лезете! Вы у меня биваете... (Наче щось пригадав, забігав по кімнаті). Да-с... того, того... Знаєте ли, что я вам могу посоветовать?
Горнов. Розумний совіт прийму з подякою.
Воронов. Вот что-с! Ви займитесь сочинением проекта о том, чтобьі дворян вовсе не било.
Горнов. Ви не туди, добродію, заїхали! Сочиняйте вже ви такі проекти, вам і книги в руки, а я за таку раду і спасибі вам не скажу. Сором вам, Олексій Дмитрович, що ви з мого правдивого поводження з людьми хочете зробить якусь пропаганду! Ви кидаєте болотом у моє чесне діло.
Воронов. Так ваше дело честное?
Горнов. Хоч перед бога!
Воронов. Ая думаю, что напротив.
Горнов. Ні! Ви так же точнісенько думаєте, як і я, та боїтесь розумові сказати.
Воронов. Никогда!
Горнов. А я вам кажу, що іменно так.
Воронов. Вы, кажется, желаете того... того... трунить надо мною!
Горнов. І на думці цього не маю.
Воронов. Вы... очень дерзки!..
Горнов. Схаменіться, Олексій Дмитрович!
Воронов. Вы... вы...
Горнов. Хам? Це вже я чув не раз! Позвольте ж, Олексій Дмитрович, і мені сказати вам хоч одну пословицю: "Насміялася верша з болота, оглянулася -o аж сама в болоті".
Воронов. Что-с?

Виходить Борис.

Я, милостивий государь, с вами более не знаком.
Горнов. Дуже приятно!.. Вибачайте, хотів сказати: як завгодно!..
Воронов. Да-с! Слышите: не знаком!.. (Пішов).
Борис. Що це з ним? З чого це ви збили бучу?
Горнов. Адже ти прохав, щоб я попрощався з твоїми старими? От вже з батьком попрощався...
Борис. Та що це з ним вчинилося, я ніяк не розберу?
Горнов. А, бог з ним! Прощай! Приїзди ж до мене... А може, батько не пусте? Мене то вже певно не допустять до вашої персони.
Борис. Бознащо вигадуєш. Я догадуюсь, це, певно, його Ізмайлова натравила на тебе.
Горнов. Може... Але ж молодому чоловікові, коли він блукає ще в думках і відсахнеться сьогодня від того, чим вчора захоплювався,- якщо постережеться що, то в ньому з'являється власний процес змишлення,- я можу вибачити; ну, коли старий чоловік так, з лисою головою... (Чоломкавшись, пішов).
Борис (один). Це щось несподіване з'являється у моїй сім'ї!.. (Походив). Що я такого наговорив учора панночці? Невже справді об'яснився? Як я согласився сісти за той проклятий єралаш!.. Потім напився як?.. Сьогодня востаннє скажу батькові й матері, і якщо вони суперечатимуться, я зроблю по-своєму. Володька вражає мене, кажучи, що я безхарактерний!.. Він правду каже. О, яку правду! Доки ж я, справді, буду як цуцик той на вірьовці?..

ЯВА 6

Борис і Воронов

Воронов (входе). Что, уехал зтот либерал? Я очень рад.
Борис. За что вьі от казали ему от дому?
Воронов. Негодяй он!.. Вот за что.
Борис. Негодяй?
Воронов. Да, негодяй, й я запрещаю тебе с ним дружиться!
Борис. Ну зто уж... Впрочем, зто пока на второй план. Я должен вам сказать, что у меня єсть более серьезное дело.

ЯВА 1

Ті ж і Соломія

Соломія. Пане! Там Гордій Поварів прийшов! Воронов. Что ему надо?.. Зови!..

Соломія пішла.

Пойди к гостям; я после готов с тобой потолковать. Борис. ВьІ внслушаете меня? Воронов. Через 5 минут.

Борис пішов

Ну, что ж он там?.. Кто там такой?..

ЯВА 8

Воронов і Гордій.

Гордій (входе, топнув ногою). Моє поштеніє! Позвольте вам препоручить. (Подає запечатаний лист).
Воронов. Что зто такое? (Розпечатав листа і читає). "От 186... года от сентября месяца преглашають Вас, Ваше високоблагородіє, майстер сапожной, штоб ви пожалували своєю персоною із фамилією на брачний процес у етоє воскресеніє. Свадьба будєт на благородную ногу, вина і музика з городу і пирожноє шпанскій вєтір, што папаша зготовлють: собственноручно Гордєй Микитович Поваренков, сапожной майстер і кавалер".
Гордій. Так точно: і кавалер. Так как іщо в первий законной брак поступаю.
Воронов. Я не понимаю, что зто такое?
Гордій. Брачний процес буду палучать с баришнею Теклею Свиридовной. Хотів хоть триста рублів авантажу, ну помирився на двухсот п'ятдесят. Значить, подумав: "Пропадай моя деревня, все четирє колеса".
Воронов. Да тьі скажи толком, что тебе надобно?
Гордій. Разві я непонятно об'явил у білеті? Кажеться очінь синпатично. Значить, предлагаю вам на свадьбу до міня.
Воронов. Что-о? К тебе на свадьбу?
Гордій. І што, как можить согласні будите поступок совершить об нєкотором подаркє, хоть двадцять п'ять рублєй, так я с равнодушним вдовольствієм получу.
Воронов. Пошел тн прочь, дурак!.. Гордій. Вот так категорія!..
Воронов. Бон, говорят тебе!.. (Кида йому листа в вічі).
Гордій. І с тем до приятного свиданія. (Пішов).
Воронов. Да что же зто такое творится? Мужик какой-то, сапожньш мастер, осмеливается просить к себе на свадьбу, да еще по пригласительному билету? О, до чего мы дожили!

ЯВА 9

Воронов і Борис.

Борис (входе). Вы свободны?
Воронов. Ну?.. Да, кстати,- согласился ли ты поехать в гости к Измайловым? Они тебя приглашали
Борис. Да, приглашали, но решительно отказался.
Воронов. То єсть, как зто? Ведь тн почти сделал предложение Анне Андреевне?
Борис. Ну недалекая ж она, если поверила пьяной болтовне.
Воронов. Так тн хочешь нас осрамить?
Борис. Вы обещали выслушать меня. Время не терпит. Я должен с вами говорить.
Вороно. Ты затянешь ту же канитель о твоих диких намерениях?
Борис. В послсдний раз. Итак, я возврашаюсь к вопросу, на которьш вн не ответили мне в прошлый паш разговор. Я спрашивал вас,- зачем вы, зная й видя мои отношения к Океане, смотрели на них не только сквозь пальцы, но даже снисходительно?
Воронов. Ответ простой: она била горничной... ну... а ты... как молодой человек... оно й понятно...
Борис. А!.. Интрижка по части клубнички!.. А между тем вн жестоко ошиблись. Я полюбил Оксану й повторяю вам, что женюсь на ней.
Воронов. Я обьявлю тебя сумасшедшим, й тебя посадят в желтый дом.
Борис. Да хоть в тюрьму! Я дал слово Океане, й она моя невеста,- слышите ли,- она моя невеста!..

ЯВА 10

Ті ж і Наталя Семенівна.

Наталя Семенівна. Завтрік уже подалі!.. Прасков'я Петровна і Анеточка просто покою мені не дають: "Просіть, кажуть, та й просіть, щоб Борінька їхав до нас погостити!"
Воронов. Нет, тьі послушай, что он говорит.
Наталя Семенівна. Що таке?
Борис. Я прошу вашого благословенія на вінець з Оксаною!
Наталя Семенівна. Як? Це той синочок, котрий учора присягався, що все зробе задля матері, а сьогодня вже й назад?
Борис. В чім же я присягався?
Наталя Семенівна. Ти дав мені слово, що поїдеш до Ізмайлових в гості. Це раз... А потім...

ЯВА 11

Ті ж і Степан.

Степан (за дверима). Я силою ввійду, і ніхто мене не зупине.
Воронов. Кто там?
Степан (вбіга). Це я, пане!
Воронов. Что зто? Как тьі осмелился войти без доклада?
Степан. Та вже хоч і вбийте, а ввійшов!
Воронов. Вон!..
Борис. За що ж ви його проганяєте? Що скажеш, Степане?
Степан. Ви питаєте? Це дивно, паничу, надто дивно!.. А я ж завжди мав вас за чесну людину. Дійшла до Оксани звістка, що ви засватались на якійсь панночці!..
Борис (з жахом). Як?!.
Степан. А тепер вже, може, Оксану й на столі застанете!
Борис. Годі, годі!.. Спала полуда з очей!.. Туман розійшовся!.. Так ось воно що?.. Так ось зачим мене підпоювали?.. Так ось задля чого запрошують мене в гості до Ізмайлових?.. Так ось від чого ваша хворість, мамо? Бач, це та любов ваша свята, котрою ви так похвалялись і котра, мов в ланцюгах залізних, так довго держала мою волю... Так ваша та щирая і тихая мова: "Женись, сину, на кому хочеш",- була кривда, одна облеслива кривда!.. О мамо, мамо! Що ж ти зробила з моєю душею? З тією душею, в котрій образ твій завжди був нарівні з богом? Батьку, батьку рідний!.. О, що ж тепер на світі не зрадливе, коли рідний батько і мати... А!.. Швидш відціля!.. Промеж чужими людьми знайду я батька і матір!..

Прожогом вибіг, за ним пішов Степан.

Наталя Семенівна. Синку, синку!.. (Рада).
Воронов. Я тебе, мерзавец, я тебе!.. Вот тебе твой мазунчик!..
Наталя Семенівна. Ти ж чого дивився? Ти його виховував і пестив! Я жінка неосвічена! Де я була? Що я бачила? У чотирьох стінах вік ізжила, а ти похвалявся, що ти вчений і всезнающий. Ти йому дав змалку волю! Я дурна була по-твоєму... Себе ж ти цілий вік лічив за розумного, а сина єдиного не зумів до пуття довести. Ох, я нещасна!.. (За сльозами не може говорити).
Воронов (мов ошалілий). Что ж зто? Сколько я того... того читал, но такого случая... Читал я в журналах й газетах... не начитнвал. Но как же в самом деле стеснять... того-того... свободу, когда свобода должна быть свободна? Ну й пусть его женится, пусть женится, хоть на чортовой дочери! Я- я знать его не хочу!..

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Середина хати Завади.

ЯВА 1

На ліжку лежить недвижна Оксана, біля неї у головах сидить Завада, а збоку Горнов.

Горнов (тихо розмовляє). Чудову машину підвели, намоглись дівчину з світу звести!.. І вірить не хочеться, щоб усім цим лихом керувала мати Борисова.
Завада (сумно). Не знаю, що я кому заподіяв лихого. Здається, завжди з усіма поводився по-божому.
Горнов. Не чоловіче діло вчинили, а дьявольське!
Завада. Так вже, мабуть, судилося мені зостатись на старості одиноким, без втіхи, без жодної радості... Ні, я винен, винен я!.. Мені не слід було б потурати на її хіть! Забажалося їй довідатись, як ті пани живуть і намоглася одним лицем: "Піду служити до панів!" Я здавсь на її волю. Не багато й наслужила, один тілько рік, а горя запобігла на цілий вік і собі й мені... Учора, маріючи, промовила: "Покритка, каже, я!" Я з жаху мало не збожеволів. Та вже нагодився Степан, котрий, спасибі йому, розказав мені усе, що витворяли з нею парубки. Люди радять скаржитись громаді!.. Що ж ті скарги, чи вернуть же вони життя моїй дитині?
Горнов. І як ви не встерегли її тоді, як увели з подвір'я в хату?
Завада. Бачите, я пішов до писаря, щоб той дещо пошептав коло неї. Вернувсь додому, аж дивлюсь - її вже в хаті нема. Кинувся по сусідах, по садках та вгородах! Шукав, шукав!.. Вже й на світ поблагословилось, а її нема, як у воду впала. Та вже як зовсім розвиднілось, знайшов її аж на греблі, біля розореного млина.
Горнов. Це ось що за селом?
Завада. Еге ж!
Горнов (убік). Там вона востаннє бачилась з Борисом.
Завада. Прийшов я туди, дивлюсь, аж вона лежить, мов мертва. Далі розплющила очі. Став я до неї промовляти - мовчить, неначе води в рот набрала. Потім почав я гукати!.. Тут, хвалити бога, нагодився Степан і вже вдвох ледве-ледве довели її до хати. Як положили ми її па ліжку, так вона почала балакати; але щось таке нісенітне, що й купи не держиться. А згодом заснула.
Горпов. І не прокидалась вона?
Завада. Ба ні, через недовгий час знов щось заговорила, тілько, мабуть, крізь сон, бо очі її були заплющені.
Горнов. А що вона таке говорила, як скоро ви її ввели в хату?
Завада. Все кликала панича! А потім почав я її питати, куди вона ходила. Вона й одмовила: "Ходила, каже, наймати людей, щоб яму викопали. Грошей, каже, не було, я їм дала золотий перстень!" У неї і справді був золотий перстень на руці, певно паничів, а тепер нема.
Горнов. Дивно! Чому ж ви учора не дали звістки Борисові, що таке скоїлось?
Завада. Чудно ви міркуєте! Як би таки я поліз у хороми оповіщати про своє лихо?
Горнов (помовчав). Певно, вона довго лежала па греблі, а там вогко, свіже повітря від річки, ну й простудилась. (Приклада руку їй до голови). Ач, який жар палить!..

ЯВА 2

Ті ж і Борис.

Борис (входе). Де вона? ти,о з нею, з моєю любою?..
Горнов (зупиня його). Тихше, бога ради, тихше! Вона спить, ти її можеш сполохати.
Борис (ламає руки). О, я нещасний, безталанний! О, я безхарактерний чоловік! (До Горнова). Рятуй, рятуй її, брате!
Завада. Я не мав сили звернути її волю з того манійного шляху, усіяного терном колючим, камінням гострим... Бо я без міри її любив! (Тихо плаче).
Борис. Батьку, батьку! Не вражай ти мого серця твоїми тихосумними докорами. Чи не наважився ти хвастати передо мною своїм горем, хвастати, що вмієш щохвилини видавить із старих очей краплю солоної води? Що твоє горе проти мого? Що твої сльози проти моїх сліз? Зваж моє горе з своїм. Зваж мій вік з своїм і зітри мерщій росу з твоїх очей! Ти вже оджив своє і однією ногою стоїш у труні, а я повний нерушених молодих сил!.. Ти був щасливий десятки годів, а передо мною тілько замиготів вогоньок того щастя!.. А я летів орлом, бистрим вітром буйним до мого щастя і тільки що наблизився до нього, як воно почина вже гаснути! Моє горе - пекло палаюче!
Горнов. Радив тобі пильнувати того вогню, бо він тільки раз з'являється нам на віку.
Оксана (крізь сон). Борис!..
Горнов. Вона тебе кличе!
Борис (кинувся до неї). Боже, святе небо і земля! Вона мене кличе! Я тут, я біля тебе, моя Оксаночко!
Оксана (крізь сон). Перстень, це його... Більш нічого нема, це все... не лякайте... (Замовкла).
Борис. Вона маріє і в марінні її душа живе мною! О світе мій!..
Оксана. Яка холодна земля!.. Пустіть, пустіть мене... За що ви надо мною знущаєтесь?.. Посватався? Текле, що я тобі заподіяла? Борис їде, чом же не вітається?.. Спасибі вам; пані... Пустіть, пустіть мене!.. (Замовкла).
Борис. Що з нею сталося? Вона мов нежива...
Горнов. Припадок, кризис!
Завада. Донечко, донечко! Не покидай же мене старого, похилого!
Борис. Ох, серце моє, розум мій кригою замерзає... Туманом застилається!.. Ні, не можна тому статися, щоб вона померла! Не вірю я, не вірю!.. Бог справедливий, за що ж така кара? (Упав на коліна біля ліжка, тихо промовляє). Ніколи я не благав нічого незбутнього. Всі думи, всі мої помисли я захиляв до чесної праці, до чесного життя! О боже милий! Дай же життя, хвалити тебе і прославляти твою милость. (Припав лицем до рук).

ЯВА 8

Ті ж і Максим.

Максим. Та що це у вас таке, нехай бог бороне, трапилось? А мені і кажуть люде, що у Антона щось непевне скоїлось, та я не поняв віри.
Завада. Карає нас господь за гріхи наші.
Борис. Пропащий я, пропащий!
Максим. Гріх вам, гріх, паничу, так вбиваться! Не люде її одіймають у вас, а бог милосердний! Бог дав їй життя, бог і бере. Він один властивець над нами, і ми не повинні ремствувати на його святу волю.
Борис. Не ремствую я, а очевидячки загибаю!..
Максим. А подивіться, паничу, на нас, сліпих людей, та поспитайте,- якого горя ми не перебули? На наших очах люде одіймали дівчину од милого і на його очах її безчестили; на наших очах брали молоду з-під вінця і вели в хороми на безчестя, а потім... (Махнув рукою). Отже, ми усе те пережили, пам'ятаючи, що є бог милосердний на небі, котрого заміри нам невідомі. А чи давно, паничу, ви похвалялися здолати нашу мужицьку ваготу і працю? Та чи вам же, паничу, бороться з тими життями?
Оксана (тихо). Хто помер? Борис...
Борис. Моя зоре, мій раю!.. Оксано, Оксаночко, прости мене!.. Чого ж ти так пильно дивишся на мене?.. Це ж я, твій любий, твій суджений!..
Оксана. "Твій любий, твій суджений!" Лягай мерщій в домовину!
Борис. Де ти, серденько, бачиш домовину?..
Оксана. Дай, я поцілую твої очі! (До його придивляється). Який страшний погляд!.. "Мертвого з гроба не вертають!" Хоч одну іскру жалю... Не треба грошей... на подзвіння... Чого ж сичиш на мене? Пані, гадина... повзе вона... повзе до мене!.. Заховайте мене!.. Повзе, впивається в моє серце... Геть, геть!.. Одірвіть, одірвіть її... (Умирав).
Борис. Що це з нею? Оксано, Оксаночко!.. Ні, вона не вмерла!.. Стигнуть очі, холонуть руки, серце не б'ється!.. Оксано!.. Вона мертва!.. Страшно, страшно!.. Дивіться, вона вкоряє мене своїм поглядом. (Одскакуе від неї). Рятуйте, рятуйте!..
Горнов. Друже, поклич на поміч розум і покорись його силі!
Завада. Донечко, донечко, на кого ж ти мене покинула?!. (Рада),

ЯВА 4

Ті ж і Степан.

Степан (вбіга). Оксано, Оксано! Я помстився за тебе! Оцими власними руками я роздер пащеку Теклі, отій лютій гадині!..
Максим. Не чує вже Оксана твоєї звістки!..

Завіса

<<< назад


[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua