[HOME]
ОУНБ Кіровоград
DC.Metadata

[ HOME ]
Фон Читальний зал (повні тексти)
 

Фон

<<< назад | далі >>>

Оксана. Кажи-бо товком, щоб я те зрозуміла.
Гордій. Разві вам іщо не об'яснено? Уся тепер деревня говорить, што наш панич жениться на накойсь помещицькой баришнє, так вот какая симпатія.
Оксана. Що-о? Ти п'яний чи?.. Від кого ти чув?..

ЯВА 4

Ті ж і Текля.

Текля. Від кого? Дивно! Усе вже село ґвалтує. І щоб ти запевне знала, що я тобі не ворог, я тобі, як щира приятелька, ось що порадю: біжи ти зараз у хороми, розпатлай волосся і, мов кішка скажена, кинься йому в вічі!.. Зірви на ньому своє серце! Осором його перед всіма гостями!
Оксана. Та ви це умовились, чи як?.. Чи серце моє вам далось на іграшку, чи жили з мене хочете тягти? Один плете якусь нісенітницю, друга сичить, як гадина.
Гордій. Ну одначе до свиданія! Я при етаких довольно удивительних собесьодах не намірен присутствовать. Ну когда заспокоєтесь, так только вспомнітє, што єсть один такой человєк, што в огонь і в воду! (Уходить, співає).
Оксана. Текле, не дратуй мене! Кажи, що ти перечула і від кого?
Текля. От тебе, Оксано, бог карає. Було б не чарувати панича, було б не ходити до схід сонця по непочату воду, було б не носити у пазусі зілля!..
Оксана. Це, стало бить, я все виробляла? Я? Ну, добре, нехай і так: я відьма, я чарівниця! Яка ж мені кара за це?
Текля. А то ж, що панич Борис посватався на панночці!
Оксана. Ха-ха-ха! Це ти все нарочито!. Знаю я тебе! Ну-ну, що ж далі!
Текля. Регочи, регочи, а він посватався, ще позавчора посватався, а сьогодня вже з'їхались гості. Завтра і до вінця їдуть. Тепер там така гульня іде, що й... Ось ходім, то й сама побачиш, коли мені не ймеш віри, Ходім, я тебе навчу дорогою, що зробить.
Оксана. Ходім до горниць! Він до мене не привітався!.. Може... Ходім! Нехай же своїми очима побачу, очам не повірю, одно тілько серце!..
Це що таке?

Входять хлопці.

ЯВ А 5

Ті ж і парубки. Хватають Оксану.

Оксана. Пустіть, пустіть мене!
Текля. Затуліть мерщій їй рота, щоб не ґвалтувала.
1-й парубок. А в кого той очіпок, що на смітнику знайшли? Давай його сюди! Давай сюди мазницю, вимажемо їй голову, щоб не світила косою!
2-й парубок. На, ондечки!
1-й парубок. Мерщій мазницю! А, ти ще й кусаєшся!.. Ач, чортова нехлюя, хвойда всесвітня! Де мій ніж? Я їй зараз косу відчекрижу! Співайте, братці, весільну:

Парубки співають.

Рак у дудку дме, Черепаха - сваха, Бузинова дудка!
Оксана (кричить). Ґвалт! Рятуйте, хто в бога вірує! Братіки! Братіки, голубчики, бога ви не боїтесь! 1-й парубок. Що ж це мазницю не несуть?..
ЯВА 6
Степан і Охрімз парубками.
Степан. А хто тут ґвалтує?
1-й парубок. А осьдечки паню хочемо покрити, та пручається, бісова тінь.
Степан. Катюги!.. За що ви знущаєтесь над дівкою?
1-й парубок. Не знущаємось, а хочемо честь їй віддати по заслузі!..
Степан. Геть, іроди! Черева вам розпанахаю!.. Охріме! Гей, братці, дайте помочі!
Охрім. Геть, бузовіри, собаки! Голови розчавчу!

Деруться.

1-й парубок. Ну, ну, не дуже, ми й вас скрутимо!..
Степан. Мене скрутите? Ще той на світ не народився, щоб мене скрутив.

Б'ються. Один з парубків ударив Оксану. Та пада.

Оксана. Ой, боже ж мій, боже! Степан. Ходім, катюги, до старшини.
Охрім. Анахтеми! В холодну вас, п'янюги чортові!

Уходять.

Текля. Тепер я вдовольнила своє серце! Здається, Степан мене не бачив. А хоч би бачив, то й що? Не я опудила парубків, знайшлись послухачі! (Дивиться на Оксану). Зомліла? Ой що ж це у неї йде кров з рота? Може, і дуба дасть? Щось рипнуло. (Уходить).

ЯВ А 7

Завада виходе з хати, позіха.

Завада. Що воно неначе щось ґвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так показалось? А де ж це Оксана? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по городах та по садках! Сиділа б собі у подвір'ї і любесенько. Щось я помічаю, що вона оце вже четвертий чи п'ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не загляда. Може?.. (Гука). Оксано! Оксано!.. Не чуть!.. (Іде і натикається на Оксану). Що ж оце лежить?.. (Придивляється).
Оксана. Ох, не знущайтесь вже наді мною!
Завада (підводе її). Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.
Оксана, Бачите, яка правда на світі!
Завада. Що таке, доню?
Оксана. Посватався! А мене б'ють! Я ще жива, мою душу, моє серце взяли вороги, на поталу кинули.
Завада. Що-бо ти, доню, говориш?..
Оксана. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в смолі...
Завада. Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді збожеволіла?..
Оксана. Я... покритка.
Завада (з жахом). Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?
Оксана. Осоромила?!. Покритка! Ха-ха!..
Завада. Зняла ти мою голову, живцем поклала мене в домовину. Спасибі, донечко! Спасибі, моя утіхо і порадо!.. Оддячила за хліб, за сіль і за навуку... Геть від мене, гадино!..
Оксана. За що ж ви мене взичаєте?..
Завада. А що ж хвалити тебе, чи як? Клади ж мене мерщій у домовину, копай яму...
Оксана. Чуєте, він посватався? Згубив мене, я вже в домовині... Ух! яка холодна земля! Гадюка! Гадюка!.. Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!.. (Пада зомліла).
Завада. Боже мій! Що ж це з нею!.. (Несе її в хату). Горенько, горенько... відкіля ти несподіване з'явилося на мою голову. (Пішов у хату).

ЯВА 8

Гордій. Єсть пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели ти грудь мою. І как вчасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется тепер моя любов до Океанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія.І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і сколько я етово самого товару видал у городі, ну кажется так, што ні одна іщо не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні і свою хвизономію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і на речах бойкі. Ну, кажется, что нєт у них етого вдйвительного взгляда, штоб серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє должно буть какуратноє і денєжной капитал. Ну как же не страждать? Правда, што вона мало воспита-иа, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла, значить амінь і шабаш. Там чи була у них ка-кая комерція з паничем, чи не була, я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого бе-зобразія приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжний капитал. Человєк без капитала, што швець без колодки, человєк с капиталом всєгда імєєт на-стоящую хвизономію у хорошій кумпанії. Аженився б собє і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в под-мастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как порядошний гаспадин. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспиганними при-кажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспи-таніє. Ну і за пустяком дєло: копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!

ЯВА 9

Входе Степан.
Степан. Хто це стовбичить?
Гордій. Свой человєк! А ти обходной, чи як?
Степан. Чого ти тут тиняєшся?
Гордій. А єжелі у меня єсть такой каприз, што я не намєрен всякому об'яснить?
Степан. Ти бачив, яка була тут колотнеча?
Гордій. Нічого не бачив.
Степан. От які іроди повилуплювались.
Гордій. Ето ти про панича? Да, приятний шкандаль! Ну одначе єго зовсім не так надо було.
Степан. Я знаю, що треба було всім в'язи по-скручувати.
Гордій. Какія в'язи?
Степан. А по-твоєму ж як?
Гордій. Кажется, што ми розійшлись у понятіях. Я говорю тебе, што как мінє тепер однаково - хоть сєйчас в Дунай бистру рєчку головой.
Степан. Та що ти верзеш?
Гордій. Говорять, коториє люди єсть с понятієм, так говорять, што, говорять, легче человєку на душе, как другим об своїх нещастіях об'явить, значить, как тепер виходить такой предмет, што, значит, Океане Антоновнє в любві размєн получила, так как ти думаєш? І я через ето самоє возлюбил єйо і страждаю безотвєтно чажело.
Степан. Нічого не второпаю, що ти мелеш. Гордій. Виноват я, што ти такой безпонятливой? Ну я попростому скажу тібє, што я хочу сватати Оксану.
Степан. Що-о! Ти хочеш її сватать?!. Гордій. А чего ж і нєт? Разві я такой непристойний? Єжелі панич тепер отказался...
Степан. Ти хочеш її сватать? Та ти чи зроду дурний, чи ще свіжо скрутився?
Гордій. Как вона, значить, була полюбовниця паничева...
Степан. Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже!
Гордій. За што ж ти кричиш? Што ти командуєш?
Степан. Як ти посмів сказати на дівку таке гидке слово? Чи ти постеріг її у чім лихім, чи власними очима бачив? Та чи знаєш ти, що то таке для дівки честь? А... де тобі знати! Коли ти у городі звик хвоськати своїм нечестивим язиком, то тут не до речі твої городянські норови!
Гордій. Ну так я нічого не пойму, Степан. Мабуть, у тебе стілько честі, як у цигана правди.
Гордій. Нічево не пойму. Ну єжелі ж тепер усе говорять...
Степан. Говорять, говорять, чортова ти говорячка! А тут у тебе у цій тикві (показує на його голову) клоччя чи пір'я?
Гордій. Нєт, кажется, я при свойом поняті!.
Степан. Брехня, не вір собі; тебе, мабуть, ще змалку обікрадено; коли б у тебе свій розум був, так ти б перш розміркував, що яка то може бути страшенна образа, коли людину чисту, як скло, взичають лихим словом.
Гордій. Так, значит, ето один только скверним разговор?
Степан. Я ж кажу, що тебе дурним охрестили! Тьху! (Іде).
Гордій. За што ж ти знову ругаєшся? От так хороший фельєтон! (Вслід). І я тебе "тьху", важная особа!
Степан (вернувсь). Ти-бо слухай, Гордію, що я тобі іще скажу.
Гордій. Та то я плюнув ушутки.
Степан. Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу: послухай мого совіту - не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш. Ти язика защепни на петельку, бо оддубасю так, що аж пір'я з тебе сипатиметься.

ЯВА 10

Ті ж і Завада.

Завада. Не знаю, по яку бабу і кинутись? До писаря хіба піти, якщо він ще дома! І що таке з нею подіялось, ніяк не розберу.
Степан (до Завади). Добривечір!
Завада. Це ти, Степане?
Степан. Куди це ви, дядьку, налагодились іти?..
Завада. Ох, хоч і не питай, у мене у господі таке лихо скоїлось!.. А з чого воно?..
Степан. Я все знаю. Ходім, я вам дорогою розкажу.

Пішли.

Гордій. Одначе за што он двєчі об'явил мене дураком? Ні, сколько живу, но, кажется, ніхто не обзивав дураком в глаза! Сказано, как мужик, так і нікоторого воспитанія. (Услід)- А я тебе скажу, што сам ти дурак двохетажний, вот што!

Ява 11

Текля і Гордій.

Текля. Що ж то тепер з нею твориться? Цікаво мені до неї довідатися. (Загляда у вікно). Що це вона, навколюшках молиться, а сльози, як горох, котяться. Невже ж вона і справді так дуже любить панича? Дивно! (Дивиться у вікно). О, встає і іде з хати.
Гордій (підходе). Здрастуйте, баришня!
Текля. Ох, як же ви мене злякали.
Гордій. Чого ж пужаться? Я не звєрь дикой какой. Куда зи ідете?

Виходе Оксана і проходе в сад.

Текля. Та би оце я вам і сказала! А як і признаюсь, чи ви ж і повірите?
Гордій. Вєрно какого кавалера ськали?
Текля. Якого? Ви, може, натякаєте на котрого з наших парубків? Не діждуться вони цього! Вже, правду сказать, є за ким!
Гордій. А будто вам ні один з ваших кавалеров не нравится?
Текля. Та хай вони усі хоч зараз повиздихають.
Гордій. Одначе я слихал, што ви з Охрємом любов крутили?
Текля. Бач, бач, я ж кажу, що я усім кісткою у горлянці засіла. Господи, господи! Здається, нікого і не зачіпаєш, нікому не заважаєш...
Гордій. Полно пичалі, я на ето об'явленіє не внімаю обращенія. Та кого ж ви ськали?..
Текля. Ще й питають.
Гордій. Так неужелі меня?
Текля. Догадайтесь. Скоро ви приїхали в село, а я як побачила вас... Ні, не хочу казати, бо мені стидно. А для чого би я вас перед усіма вихваляю, коли б... От, кажу, парубок, настоящий кавалер, не нашим свинопасам рівня.
Гордій. Так неужто я вам ндравлюсь?
Текля. У нього, кажу, і погляд соколиний, хода молодецька, коли чую, ви послали старостів до Катрі. А я як це почула, то мало не зомліла. Вже мати що не робила: і свяченою водою мене прискала і переполох виливала, бо Катря ж...
Гордій. Ах, не досаждайте мене Катрею, ето була глупая моя ошибка.
Текля. Знайшли кого сватати! Та у неї раз у раз з рота слина котиться, а на плечах отакі чиряки. Вона з чиряків ніколи і не вигоюється.
Гордій. Будто? Вот так категорія.
Текля. От їй-богу, хоч заприсягтись.
Гордій. Благодару вам, што ви мінє глаза открили. Позвольте предложить вам для вдовольствія конфетов.
Текля. Ні, спасибі.
Гордій. Возьміть, ето нам не убиток.
Текля. Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люде спізнають, що я буду від вас гостинці...
Гордій. Еті речі ваші вумні; ну одначе оні нічого не могут.
Текля. Не могуть? Як би не так, а то як тілько постережуть, що я вас люблю. Ох, що ж це я сказала?..
Гордій. Повторіте! Здєлайте єщо раз об'явленіє!
Текля. Ох, сором же який!
Гордій. Нікоторого сорома. Позвольте вас спросить, какоє у вас приданеє!
Текля. Яке? Нас дві у батька і у матері. Я та менша сестра. А ви ж знаєте, що ми люди заможні. Оп'ять же як я служила півтора роки у купця Лейзора за няньку, так ті гроші, що я заробила у Лейзора, я віддала усі до рук батькові.
Гордій. Даєть вам папаша 500 рублів або на худой конець 400 рублів? Мінє главна статья, штоб свою мастерську, єжелі дасть хоч 350 і в то ж сікунд я в вас влюбльон.
Текля. У мене окрім того своїх ще буде 150 рублів.
Гордій. Не может бить? Єй-богу, я у вас влюбльон. Позвольте вам подарить кальцо золотоє.
Текля. Не хочу, не хочу нізащо у світі!
Гордій. Как же ви можете дєлать такой равнодушний отказ влюбльонному человєку? Говорю вам, што я все страждаю об вас і што серце моє кипить і пузирить, как настояща шевська смола в огнє.
Текля. Ох, як же ви палко та хороше балакаєте.
Гордій. Вам ндравлються мої речі? Я і вас воспитаю, Текля... как вас по батюшкє, звиніть на том, не спомню.
Текля. Свиридовна.
Гордій. Свирид, значить, виходе по-благородному Спиридоновна. Возьміть кольцо золотоє, бо как не візьмете, то бросю єго в Дунай бистру рєчку, пущай погибаєт три с полтинной.
Текля. Я ж стидюсь. Надіньте його сами на мій палець.

Гордій надіва.

Гордій. Тепер позвольте вас неравнодушно розцілувать, как собственноручную невєсту.
Текля. Ох, який стид! Не хочу, не хочу!.. (Цілує). Що-бо ви робите?
Гордій. Не скісняйтесь, потому што ета статья от вжасного неравнодушного чувствія.
Текля (цілує). Ох, що ж це я зробила? Я й цілуваться не умію!..
Гордій. Одначе ваш поцілуй сладкий, как канфет.
Текля. Це я уперше на своєму віку цілую парубка!.. А цитьте, щось гомонить. Ходімо звідціля.
Гордій. Ну я вам тепер об'ясню, што я вас спервоначала, должно бьіть, не разглядєл, какая ви єсть красотка. Но тепер видно, што ви настоящая фотографія, масляними красками писана - чесно слово. Только би хоч 300 рублєй і сейчас превзойдьот между нами церковний процес.

Уходять.

ЯВА 12

Завада і писар.

Писар. Шкода, що це трапилось не на молодику. А свячена вода єсть у вас?
Завада. Аякже! Я для бджіл держу ще позаторішню.
Писар. Це ще краще. Тут вся сила, що свячена вода і віск страсної свічки. А вже все, касательно остального, ми побачимо у цій книжці. А стривайте. (Вийма книжку і дивиться на зорі). Одна, друга, третя укупі, шість зверху, ясна збоку. Захмарило з-зісподу. Одна підкотилась. Ага: недокотись, перекотись, зупинись. Од молитвеної, рожденої, хрещеної. Тьфу, тьфу, тьфу!.. Ну, ходім, може, і допоможу. Пам'ятайте, милостивий государю, що як увійдемо у сіни, то мерщій запріть двері і каглу затуліть, щоб не втиснувся за нами той, що не вночі згадувати.

Уходять.

ЯВА 13

Степан. Не вірю я, щоб панич насміявся над Оксаною. Двічі я уже ходив до горниць, питав декого з двірських, чи посватався панич. Всі кажуть: здається, посватавсь. Та хто ж мені правду скаже? Ну посватався, так посватався! Ніхто тобі не боронить женитись на кому хочеш, а тілько перш виправ перед людьми з котрою кохався, на котру весь мир опудився, від сахни лиху славу!.. Та невже ж не шепнув йому ніхто про те, що скоїлось з Оксаною? Чи, може, він нарочито ховається, як той злодій? Мана, страшенна мана! А як же я гляну товаришам у вічі, якщо тому пащекуванню правда? Більш двох років я про панича слова лихого нікому не давав вимовить, баки всім забивав. А тепер... Що тепер?.. Піду ще, тинятимусь, доки таки не підстережу такого, котрий всю мені правду виявить. І коли, борони боже, панич винен перед Оксаною, то... вже я й не знаю, що вийде з нашої розмови.

ЯВА 11

Писар і Завада.

Завада. Де ж це вона поділася? Оксано, Оксано! Чи не в саду?
Писар. Ідіть і шукайте її. Якщо добре повело її, то повело на схід сонця, а якщо лихе, то на захід. А якщо знайдете її, то тоді скажете мені. До забачення. (Уходить).
Завада. Боже ж мій милий, боже милосердний! Де ж мені її шукати темної ночі! Борони боже, в річку кинулась..,

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

ОДМІНА ПЕРША

На другий день удосвіта. Велика кімната у панському будинку.

ЯВА 11
Соломія (прибира ложки і тарілки з столу). Ну заварили наші пани кашу! Заморочили зовсім панича: сперш посадили його у карт грати, а далі так підпоїли, що він, як сніп, звалився. Вже скілько разів наважалася я шепнути паничеві, яке лихо скоїлось у нас на селі, так коли ж ані приступу до його! Чи не лихо?.. Вже світає. Оце загулялись! Хоч би Владимир Петрович був тут, то я б йому шепнула.

ЯВА 2

Оксана входе.

Соломія (з жахом). Оксано, ти?
Оксана. Цить! Скажи мені, Соломіє, чи є у тебе у серцеві бог?
Соломія. Я, єй-богу, сестричко, ні на капелиночку не винна! То все налихотворила Текля, тілько ти їй не кажи, що я виявила! А я хоч і заприсягну!
Оксана. Я тебе питаю: є у тебе в серцеві бог? Скажи мені, чи здіймались коли-небудь твої груди під вагою невимовного смутку? Чи з'являлись коли-небудь сльози у твоїх очах?
Соломія. Та я ж, сестричко, не кам'яна!
Оксана (ухопивши її руки). "Не кам'яна?" Ти правду кажеш?
Соломія. Хоч і заприсягти!
Оксана. Скажи мені як перед богом,- посватався панич?
Соломія. На те похоже. Тілько настояще довідатись не можна, бо нікого з нас не допускають до його. Зараз як тілько я увійду і випроводять. Я не розберу панських заручин. У нас як просватають дівку, то зараз на рушник стають, кланяються перед образами, а далі - батькові, матері; а у панів нічого того нема.
Оксана. Виклич мені панича.
Соломія. Та він, сестричко, п'яний спить.
Оксана. П'яний! Ти мене дуриш?
Соломія. Ну, от, єй-богу, що ні! Там такий п'яний, то й сказать не можна, його, певно, нарочито напоїли.
Оксана (похитнулась). "П'яний... напоїли"! І це самостійная людина!.. Остання надія захмарилась. Проведи мене до його... мій жаль його розбуде, моє горе його витверезить...
Соломія. Постривай, може я його розбудю. Тілько, сестричко, йди з горниць,- там у саду підожди абощо; бо як пані постереже - лихо буде! Вона ще не спить!

Входе Наталя Семенівна.

ЯВА З

Наталя Семенівна (побачивши Оксану). Ти?!.
Оксана. Я!

Соломія незамітно вийшла.

Не полохайтесь! Це не манія моя, а я живесенька... Не полохайтесь... і мене не лякайте, бо не злякаєте...

<<< назад | далі >>>


[ HOME ]

Читальний зал (повні тексти)
Фон Фон © ОУНБ Кiровоград 1998-2004 Webmaster: webmaster@library.kr.ua